Меморіал пам'яті: вони загинули за Україну

Денис народився 11 травня 1999 року. Його юність, сповнена мрій і сподівань, була присвячена служінню Батьківщині. Як воїн і патріот, він до останнього залишався вірним Військовій присязі, мужньо захищаючи рідну землю від ворога.

08 січня 2025 року Денис загинув у бою на Донеччині. Ця страшна втрата стала черговою чорною сторінкою для нашої громади. Його життя, обірване в 25 років, є ціною за наше мирне майбутнє, за право жити у вільній, суверенній Україні.

З сумом та скорботою повідомляємо, що 19 січня 2025 року під час виконання бойового завдання, захищаючи рідну землю від загарбників у Харківській області, загинув наш земляк, солдат Дмитро Миколайович Марченко, народжений 17 червня 1990 року.

Дмитро, у розквіті своїх 34 років, віддав найдорожче — своє життя, захищаючи мир і незалежність України. Його відвага та самопожертва стали символом незламності духу та любові до Батьківщини.

З великим сумом і скорботою повідомляємо про трагічну втрату нашого земляка — Олександра Миколайовича Кравченка, який загинув, виконуючи священний обов’язок захисту України. Його життя обірвалося на полі бою в Курській області рф.

Олександр народився 6 травня 1993 року в Золотоноші. Відважний, мужній та щирий патріот своєї Батьківщини, він завжди вірив у свободу та незалежність рідної землі. Його серце билося в унісон із долею України, а його життєвий шлях був прикладом відданості та сміливості.

12 лютого золотоніській захисниці мало виповнитися 30 років. Зранку сотні друзів, приятелів, знайомих вітали військовслужбовицю на її сторінці у соцмережах. Ніхто й не підозрював, що дівчина загинула напередодні і щирих вітань та побажань уже ніколи не прочитає.

З глибоким скорботним серцем Золотоніська громада проводить в останню путь захисника Сергія Радіоненка, 1976 року народження. Він вважався зниклим безвісти в Донецькій області з 17 липня 2024 року.

На жаль, світле і відважне життя Сергія Володимировича обірвалося на полі бою. Він поклав своє майбутнє за свободу і незалежність України. Ми низько схиляємо голови перед його світлою пам’яттю.

24 травня 2024 року Сергій обрав найскладніший шлях — шлях добровольця. Він не чекав команди, не збирався на захист своєї країни лише через обов’язок. Він пішов служити, бо відчував, що це його покликання. Він вирішив не залишатися осторонь, коли країна потребувала героїв. Без сумнівів став на передову, готовий захищати свою землю, свою родину, свою націю.

10 квітня Новодмитрівська та Золотоніська громади прощалися із славним сином Золотоніщини – 28-річним Олексієм Гончаренком. Від горя і крику матері не втрималося навіть небо: пролилося холодним гірким дощем.

У жахливі роки війни ми звикаємо до того, з чим змиритися не можливо. Важкі нескінченні втрати, що огорнули нашу громаду і не можуть залишити байдужим жодного свідомого золотонісця.

11 квітня усі дороги скорботних містян другий день поспіль зійшлися в Меморіальному парку міста. З усіх районів Золотоноші люди йшли попрощатися із славним сином українського народу 41-річним Олександром Вакулою.

25 квітня Золотоноша вмивалася слізьми. Прощалися із 30-річним захисником, відважним патріотом України Євгенієм Катернюком.

Служив у комендантському взводі Президента України. У 2015 році брав у бойових діях на Сході країни, проявляючи мужність у найважчі часи для держави, служив у різних військових частинах. Неодноразово виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Зокрема, в Соледарі, Краматорську та інших гарячих точках Донеччини та Луганщини.

19 травня Золотоноша попрощалася з головним сержантом механізованого взводу, своїм земляком Володимиром Дикальчуком. Славний син Золотоніщини загинув півтора року тому – 19 жовтня 2023 року. Довгих 18 місяців родина Дикальчуків чекала повернення тіла рідної людини, у далеких закутках душі, даючи соту долю сподівань, що Володимир таки вцілів. Марно… У травні 2025 року – ми зустріли відважного земляка на щиті.

11 серпня Золотоноша провела в останню земну дорогу молодого земляка, 26-річного Костянтина Забаровича САВЕЛЬЄВА.

Костя народився 2 липня 1999 року в Золотоноші, у багатодітній сім’ї. Мав 5 сестер і брата. Закінчив Золотоніську спеціальну школу-інтернат. Працював різноробочим. Весною 2025 року добровільно підписав контракт та пішов служити до лав Збройних сил України.

В’ячеслав Ганчур загинув 14 серпня 2025 року під час виконання службових обов’язків у зоні бойових дій, неподалік населеного пункту Мирноград Покровського району Донецької області. Він віддав життя за свободу та незалежність України у званні молодшого сержанта.

Вічна пам’ять Герою, що поклав своє життя за мирне майбутнє своєї родини та всієї України.

31 липня 2025 року під час виконання бойового завдання героїчно загинув уродженець Золотоніщини, молодший сержант Руслан Анатолійович Блажієвський.

Руслан народився 26 березня 1976 року у Золотоноші. Закінчив місцеву школу, згодом здобув освіту у технікумі за спеціальністю радіоелектроніка. Все життя працював із технікою та програмуванням, був відповідальним, відданим своїй справі, працьовитим і щирим.

Олександр народився 15 червня 1982 року в селі Чапаєвка (нині Благодатне) Золотоніського району. Тут минуло його дитинство, тут він зробив свої перші кроки до знань. У 1988 році хлопець пішов до Благодатнівської школи імені Григорія Берези, яку закінчив у 1999-му. Згодом навчався у Лубенському технікумі лісового господарства.

У 2002 році був призваний до армії, проходив службу в Оршанці та Одесі. Після військової служби повернувся до навчання, яке завершив у 2004 році, отримавши фах лісівника. Деякий час працював за спеціальністю, а останні вісім років жив і працював у Києві.

3 вересня Золотоноша попрощалася із захисником України Денисом Лєщиним – мужнім воїном, відданим сином, люблячим батьком і щирою людиною.

Він народився 3 вересня 1979 року в Золотоноші. З дитинства був життєрадісним, відкритим і товариським, завжди оточений друзями. Закінчив гімназію імені Скляренка, а згодом – Київський політехнічний інститут, де здобув освіту і зустрів свою дружину. Найбільшим своїм досягненням Денис вважав батьківство – його донька Анна була для нього найбільшою гордістю і сенсом життя.

10 вересня Золотоноша підняла прапори жалоби. Вулиці міста сповнились дзвоном скорботи – громада схиляла голови перед пам’яттю старшого сержанта Ігоря Леонідовича Кременчуцького, який загинув 5 вересня 2025 року під час бойового завдання в Донецькій області.

15 вересня золотонісці провели в останню земну дорогу свого захисника, Героя Ігоря Баралея. Серед тих, хто прийшов віддати шану мужньому воїну, - жителі мікрорайону Згарі. Молодь і люди у віці, жінки й сиві чоловіки тримали в руках квіти, оповиті чорними стрічками, а в очах у кожного – туга, печаль і сльози. Попрощатися з побратимом прийшли й члени ГО «Золотоніська спілка учасників АТО та волонтерів».

Старший солдат Олександр Олегович народився 10 вересня 1987 року у Макіївці на Донеччині. Після закінчення місцевої школи здобув освіту в Донецькому національному технічному університеті. Жив і мріяв, як кожен із нас. Та коли на його рідну донецьку землю прийшла війна, Олександр взяв до рук зброю. У вересні 2014 року вступив до лав батальйону «Донбас». Брав участь у найзапекліших боях під Широкиним, Дебальцевим, Маріуполем, Краматорськом. З березня 2022-го служив у 5 окремій штурмовій бригаді. За мужність та незламність був нагороджений медаллю «За відвагу». Йому судилося пройти, витримати і не зламатися через численні поранення. Його серце завжди билося за Україну, за її свободу, за нас з вами.

12 квітня 2002 року у місті Краматорськ на Донеччині в молодій родині студентів Сергія та Світлани Кравченко народився борець та майбутній воїн Данило Сергійович. Хлопчик вже в садочку відстоював справедливість, стояв за правду. Мріяв про мечі та автомати ...

З 4 років Данило поринув у туристичне життя. Спочатку - походи з батьками, потім з тренерами-інструкторами. З 8 років життя Данила було максимально наповнене спортом: скелелазіння, спортивне орієнтування, пішохідний туризм. Він знав свою Донеччину, з цікавістю пізнавав Україну, побував в різних містах та містечках на змаганнях, був кандидатом у майстри спорту з пішохідного туризму.

Владислав Середа народився 7 серпня 1996 року у Золотоноші. Навчався у СШ №1 та школі-інтернат. У 8 класі залишився без мами. Жив з дідусем по материнській лінії. Після закінчення школи вступив до Одеської морської академії.

«Морську справу» хлопець обрав неспроста, це сімейна династія по батьківській лінії: дід, батько і дядько були моряками. Влад з дитинства мріяв про море й з малих літ знав ким буде. Його цікавило й захоплювало все пов’язане з водною стихією.

Багатодітна родина Мокряків проживала у селі Сотниківка Яготинського району на Київщині. Олександр здобув базову освіту у Сотниківській загальноосвітній школі у 2008 році. Продовжив навчання у Яготинському професійно-технічному центрі. Отримав професійні знання та трудові навички за фахом тракториста, водія та слюсаря.

Вів активне спортивне життя, напівпрофесійно займався футболом і мав неабиякі успіхи у цьому виді спорту. Захоплювався зимовою та літньою рибалкою.

Сумна втрата великого чоловіка, батька та захисника родини і Батьківщини – Миколи Васильовича Якименка, який загинув 25 січня 2024 року, виконуючи свій військовий обов'язок в Херсонській області.

Народився 29 листопада 1989 року. Микола пройшов шлях від студента ветеринарного коледжу до відданого військового, турботливого батька та зразкового громадянина.

1 лютого золотонісці прощатимуться із незнайомим, але достойним Героєм - Андрієм Миколайовичем ЛУКАШОВИМ. Це прізвище невідоме для містян. Бо чоловік уродженець Луганщини. Він жодного дня не жив у Золотоноші, але на золотоніській землі знайшов вічний спочинок. Бо земля для наших Героїв одна.

На Донеччині 23 лютого 2024 року загинув житель села Мелесівка – солдат Кир'яченко В’ячеслав Сергійович, 1988 року народження.
- На світлинах у випускному альбомі Кирʼяченко Славік постійно усміхнений, радісний, а часом навіть кумедний. То він почухує потилицю: вдає, як важко розвʼязати задачу з математики; то його за вухо жартома тримає класна керівниця Валентина Іванівна Лукьященко, а це значить, що хлопець знову щось утнув, - пригадує заступник директора з навчально-виховної роботи міської школи №3 Алла Павленко.

Сумна звістка вкотре сколихнула Золотоношу. Загинув солдат, стрілець-оператор спеціальної роти Максим Жернов. Йому назавжди буде 48…

Максим навчався у Золотоніській школі №3. Потім – у професійному ліцеї, де здобув професію тракториста-меліоратора. У 18 років був призваний до лав Збройних Сил України, строкову службу проходив у Броварах.

27 березня 2024 року від нас у засвіти пішов золотоніський герой Олександр Куданов. Він загинув в боротьбі за незалежність та суверенітет України, поклав своє життя на вівтар боротьби за мир і свободу. Йому було всього лише 40 років.

Олександр народився 7 грудня 1983 року в місті Золотоноша. З дитинства ріс сильним і відважним, завжди готовим допомогти тим, хто цього потребує. Отримав свою освіту в Золотоніській санаторній школі-інтернаті.

27 квітня 2024 року внаслідок різкого погіршення стану здоров'я помер наш земляк, Ігор Васильович УДОВИЧЕНКО. Йому навічно буде 42…

Ігор Васильович народився 15 січня 1982 року у німецькому місті Подстдам. Коли сім’я переїхала до Золотоноші навчався у міській школі №2. Після 9 класу вступив до Золотоніського професійно-технічного училища №40. Закінчив заклад у 2000 році, отримав диплом за спеціальність муляр-штукатур.

Знову Золотоноша з сумом проводжає в останню путь Героя - Максима Олександровича Жорнового. Чоловік, брат, друг, знайомий - для кожного він був кимось рідним і близьким. Максим народився 23 липня 1982 року.

Щирий і мужній захисник, чиє життя трагічно обірвалося 9 травня 2024 року. Шкільні роки промайнули у стінах школи №3, а потім Максим здобув фах будівельника в Черкаському професійно-технічному коледжі.

Народився Денис Бойко Денис 24 жовтня 2003 року в селі Благодатне. З 2010 року він навчався у місцевій школі, де зарекомендував себе як старанний учень, щирий друг та чуйна людина. Денис завжди з повагою ставився до оточуючих, виріс добрим, лагідним та відповідальним юнаком.

Вадим Вікторович народився 10 червня 1980 року у місті Белогорськ Кримської автономії. Разом з батьками у 1990 році вони переїхали до села Деньги. Тут Вадим у місцевій школі здобув середню спеціальну освіту. Пізніше він переїхав до села Кропивна, а у 1998 році вирішив вступити на військову службу. Після її закінчення працював будівельником, а з 2013 року жив і працював у місті Золотоноша разом з дружиною та дітьми.

Сергій Беценко народився 30 березня 1970 року у місті Золотоноша. Навчався у СШ №1. Закінчивши 8 класів, вступив до Черкаського ПТУ №40 на спеціальність меліоратор-бульдозерист. Після закінчення училища у 1988 році був призваний до лав радянської армії. Під час служби проходив підготовку у Васильківському військовому училищі. Згодом вступив до школи міліції, після навчання працював в органах МВС України до виходу на пенсію.

17 серпня 2024 року відбулося прощання із золотоніським героєм Захисником - Дмитром Ткаченком. Дмитро Іванович віддав своє життя за свободу і незалежність України.

Захисник народився 21 жовтня 1985 року. Після закінчення 11 класів у рідному селі Чапаєвка, Дмитро вступив до лав армії. Служив в місті Полтава, а пізніше підписав контракт для продовження служби в Черкасах.

З великим сумом повідомляємо про трагічну загибель 27-річного золотонісця - Андрія Гордова. Жорстока війна забрала життя ще одного мужнього сина України, який віддав своє життя, захищаючи нашу Батьківщину.

Андрій Гордов народився 27 вересня 1997 року. Він був сміливим, чуйним та доброзичливим юнаком, справжнім патріотом, який до останнього залишався вірним військовій присязі.

Вадим Васильович був справжнім патріотом, людиною честі та відданості, яка не задумуючись стала на захист рідної землі від російських загарбників. Його життя було прикладом незламності духу, мужності й безмежної любові до Батьківщини. Він завжди був готовий підтримати бойових побратимів, допомогти у складну хвилину та стояти на передовій заради майбутнього нашої країни.

З глибоким сумом 4 вересня Благодатнівська громада попрощалася зі своїм жителем, Павлом Ремом, який пішов із життя на 54-му році.

Павло Михайлович народився 9 травня 1970 року в селі Червоний Кут, що в Жашківському районі Черкаської області, в родині робітників. У 1987 році він успішно закінчив Русалівську середню школу і пішов навчатися на водія. Саме цей фах і став його покликанням на все життя.

З глибоким сумом сповіщаємо про смерть золотонісця Олександра Мірошниченка, народженого 10 липня 1973 року. Відійшов у вічність громадянин України, який все своє життя присвятив чесній праці на благо своєї родини, громади та рідної країни.

Друзі згадують Володю як безвідмовну людину, яка ніколи не цуралася будь-якої сільської роботи. Односельці запам’ятали хлопця завжди зайнятим по господарству. Тому провести Героя в останню дорогу прийшло багато мешканців села Хрущівки, де поховали Володимира. Віддати честь і вшанувати побратима приїхали військовики бригади. Мужні чоловіки з почестями прощалися з Володимиром Олеговичем у Меморіальному парку Золотоноші.

Честь і вічна слава Герою!

Був відданим армії та своїм побратимам, які стали його другою сім’ю. Планував після закінчення контракту підписати наступний. Не маючи ніякого досвіду керування транспортними засобами, за кілька днів освоїв водійську справу, що стало знахідкою в бойових умовах. Був відповідальним, товариським, ніколи не боявся складних завдань і завжди був готовий підставити своє плече і стати опорою для побратимів.

Олександр Гридін народився 4 березня 1972 року в Золотоноші. Закінчив місцеву школу №6, опісля навчався в професійно-технічному училищі с. Бобриця Черкаської області, де отримав спеціальність автослюсар.

Служив в армії. По завершенні строкової служби працював слюсарем в Золотоніському водоканалі, останні 12 років працював на лікеро-горілчаному заводі "Златогор".

Іван Іванович народився та виріс у селі Шабельники. Як пригадують його земляки, доля не була до нього милосердною: він, його брат і сестра рано втратили матір, залишившись без батьківського тепла та підтримки. Попри це, Іван виріс доброю, порядною людиною, яка своїми силами долала труднощі життя.

Разом із дружиною він виховував двох доньок, довгий час проживали у селі Нова Гребля. Мріяв про мирне небо над Україною, про щасливе майбутнє для своїх дітей. Та коли ворог прийшов на нашу землю, Іван без вагань став на її захист.

Знову чорний смуток оповив Золотоніщину. 4 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області загинув наш земляк, матрос Армен Едуардович Казарян (16.10.1980 — 04.12.2024).

Армен Казарян був людиною честі та відваги. Воїном, який розумів, за що і для кого бореться. Для кожного, хто його знав, він був прикладом сили духу та непохитності. Він пішов на війну, залишивши за спиною рідний дім, друзів, близьких та безліч планів на майбутнє. Але його серце обрало інший шлях — шлях самопожертви заради Батьківщини.

З великим сумом та болем повідомляємо про важку трагічну втрату для нашої громади.

7 грудня 2024 року помер Олександр Володимирович Демуренко, народжений 27 травня 1993 року. Обірвалося його життя у Хмельницькому обласному серцево-судинному центрі від ускладнень, спричинених ушкодженнями, отриманими від військових дій, вибухів та осколків.

Віталій Анатолійович Солдат, наш земляк, наш Герой, навіки залишиться у серцях тих, хто знав його, любив і шанував.

Сержант Віталій Солдат, народжений 3 грудня 1971 року, загинув 17 грудня 2024 року, виконуючи бойове завдання у Харківській області. Його життя обірвала ворожа куля, але його дух і відданість Україні залишаться з нами назавжди.

Новий рік у Золотоніській громаді розпочався зі скорботних новин. Від ран несумісних з життям загинув молодий підприємець із Золотоноші, лейтенант Олександр Грищеня. У чоловіка залишилась сім’я: дружина і двоє малолітніх дітей.

Юрій Ющенко – народився у Казахстані. У 6 років з батьками повернувся до Золотоноші, де навчався у золотоніській школі №5. Строкову службу проходив у Збройних Силах ракетних військ. Опісля - працював на різних підприємствах будівельної та деревообробної галузі. Позитивний, душа компанії, щирий, веселий і відданий товариш, мав багато друзів. Був добрим порадником, люблячим батьком й справжнім патріотом країни. 24 лютого, не роздумуючи, з’явився у перших рядах, щоб записатися добровольцем й захищати рідну країну.

Олексій Ковтун був з тих, про яких кажуть: бачу ціль - не бачу перешкод. Вперше поривався піти на війну у 2014 році, тоді його стримали рідні. У 2022-му всі зрозуміли, що ніякі слова не допоможуть. І навіть не намагалися, щось змінити. Для нього головне, щоб його дівчата - дружина й донька, були в безпеці. Заради них він був готовий на все.

24 січня на сході України під час штурмових дій противника загинув молодший сержант із Золотоноші Роман Юрійович Заїченко. За шість днів чоловікові мало б виповнитися 40 років...

Роман народився у Золотоноші, навчався у зош №3. Після школи вступив до Золотоніського фахового коледжу ветеринарної медицини. Далі – навчання у Черкаському державному технологічному університеті. Одружений. Разом з дружиною виховував доньку-десятикласницю.

Військова родина оплакує старшого солдата Сергія Довгуна, народженого 26 серпня 1972 року, який назавжди залишив нас 24 січня 2023 року, віддавши своє життя у вогні війни. До цього часу рідні вважали його безвісти зниклим, але, на жаль, жорстоке ДНК принесло жахливу звістку.

25 лютого 2022 року, залишивши мирне життя та власні уподобання, Максим Каптановський добровільно став членом батальйону територіальної оборони. Хлопець, маючи військові навички і досвід, був переконаний, що його місце серед захисників.Загинув, виконуючи бойове завдання, поблизу Вугледару.

За словами друзів, Максим був дуже хорошим товаришем, доброю людиною, завжди готовим підставити своє плече.

За словами старости Коробівки Сергія Кожем’яко, Тарас з батьками переїхав у село з міста Городище. У місцевій школі хлопець закінчив дев’ять класів і вступив до Кіровоградського технікуму. Строкову службу ніс у повітряно-десантних військах. Мирне життя склалося не просто. Мати померла. У 44-річного чоловіка залишилася донька від цивільної дружини, які проживають за межами Золотоніської громади.

Павлу Тимошенку було 42 роки. Попри те, що мав інвалідність, він пішов добровольцем у тероборону в перші дні російського вторгнення. Тимошенко служив у званні стрілка у складі 118-ої бригади, 157 окремого батальйону територіальної оборони Черкаської області. Павло мав позивний «Знахар», він допомагав побратимам, застосовуючи методи народної медицини.

Ігор – професіонал у сфері енергетичних мереж. Мав власний локальний бізнес, довіру людей і наполегливість у роботі. Разом з дружиною виховував двох дітей. Був членом ГО «ГФ НВР «Холодний Яр» Золотоноша. З 2014 року до 24 лютого 2022-го займався волонтерством: поїздки на фронт, допомога бійцям у зоні АТО, реалізовані волонтерські ідеї та проєкти… У день повномасштабного вторгнення, не маючи бойового досвіду, без вагань став на захист Батьківшини.

Золотоноша із тугою у серці, розкраяному самопожертвою в ім’я Незалежності десятків відважних земляків, попрощалася із ще одним своїм воїном.

Артур Ігорович ЖИЖЕРІН 12 грудня 1986 року з’явився на світ у балтійському регіоні. Сягнувши підліткового віку у країні, що теж раніше була піддана радянській окупації, Артур, либонь, з юнацтва затямив те підсвідоме прагнення сформованих націй: лишатися вільними і не піддаватися гнобителям та окупантам.

Олексій Михайлович, не чекаючи повістки, добровольцем став на захист країни. Війна чи мир – було байдуже для чоловіка, коли мова заходила про турботу за ближніх. Завжди переймався за комфорт підлеглих, ніколи не нарікав на тяжку долю і звісно ж, підбадьорював родину. Не втрачав оптимізму, а головне – йому не забракло сил знову і знову повертатися у саме пекло заради Вітчизни.

Але 24 лютого 2022 року Антон Комаров не міг лишатися осторонь. Він знав, що добровольці із цивільних потребують часу. І цей термін їм могли подарувати саме такі, як він – люди з досвідом, люди, які вже збагнули значення слів «зробити зброю продовженням руки».

Олег Анатолійович народився 23 вересня 1968 року у Золотоноші. Закінчив гімназію ім. С.Д Скляренка. До війни займався зварювальними та рихтувальними роботами. Був справжнім спеціалістом своєї справи: до майстра завжди стояла черга.

Максим Вікторович СЕМЕНОВ народився 2 травня 1980 року у місті Красний Луч на Луганщині. Здобувши атестат про неповну середню освіту, переїхав до села Кедина Гора, де мешкала його бабуся. Вступив до Золотоніського професійного ліцею, здобув спеціальність плиточника-облицювальника. Строкову службу проходив у Житомирі, служив у повітряно-десантних військах.

Олександр Уляхін народився 3 грудня 1976 року, закінчив золотоніську школу №3. Після навчання вступив до Черкаського технологічного коледжу. Відслужив в армії. З 1997 по 2009 рік працював у Золотоніському газовому господарстві. Опісля – на будівництві.

У день повномасштабного вторгнення рашистів на українську землю чоловік отримав повістку. Не роздумуючи, пішов захищати країну. Герой був навідником президентського полку імені Богдана Хмельницького.

Станіславів Леонідович народився 15 лютого 1978 року у селі Аджамка Кіровоградської області. Закінчив середню школу в селі Лубенці Кам’янського району Черкаської області.

У 2000 році переїхав до Золотоноші. Понад вісім років працював ковалем, потім охоронцем та оператором лінії на консервному заводі. Мав багато друзів та знайомих. Разом з дружиною виховував двох дітей: дев’ятирічного сина та п’ятнадцятирічну доньку.

Знову Золотоніщина у жалобі. На війні загинув військовослужбовець, молодший сержант Ярослав ГОЛОБОРОДЬКО.

Чоловік родом з Драбівщини, народився у селі Рождественське 12 січня 1985 року. Після шкільного навчання відслужив у армії, згодом закінчив Золотоніський професійний ліцей, працював у будівельній галузі. Ярослав любив життя, мав веселу вдачу, грав на гармоніці. У 2013 році одружився.

Сумна звістка про загибель нашого молодого захисника, 29-річного золотонісця ОЛЕГА ЄВРІША, облетіла все місто.

Олег Олександрович народився 18 вересня 1993 року. Навчався у СШІТ №2. З відзнакою закінчив Золотоніський професійний ліцей, за спеціальністю будівельник. Відслужив у армії.

Захисник Владислав Димарець загинув під час виконання бойового завдання у Бахмутському районі на Донеччині. Це сталося 23 липня 2023 року.

Ігор народився у Золотоноші. Навчався у спеціалізованій школі №1.

- Ним дуже опікувалася бабуся Зоя Миколаївна, - розказує перша вчителька захисника Алла Наумейко. – Вона завжди приходила на батьківські збори, приводила і забирала його після уроків. Це був її єдиний внук. Це було її все – її сонце, повітря, зміст життя. Сьогодні у неї вирвали серце.

Сергій Олександрович Валовий народився 17 травня 1995 року у Деньгах. Закінчив місцевий НВК і цього ж року вступив до інституту спеціального зв’язку та захисту інформації Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”. Після закінчення працював у СБУ. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист держави.

Іван Васильович Гетьман, відомий під позивним "Танкіст," став невід'ємною частиною нашої нації та символом героїзму, відданості Україні. Завжди готовий захищати свою Батьківщину, він вистояв у найскладніших моментах АТО, де служив з 2015 по 2017 роки, і був на передовій оборони нашої країни з початком повномасштабного вторгнення.

Сумна звістка знову сколихнула Золотоніщину. Мужньо виконуючи військовий обовʼязок на гарячому Донецькому напрямку 5 жовтня 2023 року загинув смертю хоробрих солдат Максим Юрійович СІДОРЕНКО.

Народився Максим 24 червня 1993 року. Закінчив школу інформаційних технологій №2, потім вступив до Золотоніського професійного ліцею і освоїв фах будівельника.

Головний сержант Володимир Михайлович ВОВК народився 14 січня 1971 року. 15 лютого 2023 року добровільно пішов захищати рідну землю від рашистської навали. Загинув 20 жовтня на Бахмутському напрямку, внаслідок мінометного і танкового обстрілу.

Навчався в школі №6, потім вступив до Золотоніського професійно-технічного училища. Там освоїв фах будівельника. Проживав на Зозулівці з дружиною та двома синами.

Народився 4 липня 1986 року, загинув у свої повні 37.

Сам родом з Вільхів, закінчив Коробівську школу, а опісля навчався в Черкаському державному технологічному університеті. Полюбляв рибалку, єдині фото у соціальних мережах саме за цією справою, вочевидь був запеклим фахівцем, що розумівся на всіх тонкощах ремесла.

Одружився у 2009 році, з дружиною Яною виховували двох доньок – Софію і Тетяну, 7 та 13 рочків.

Віктор Олександрович Хоменко народився 15 червня 1975 року у селі Свічківка, що на Драбівщині. Згодом родина переїхала до Кропивни, де хлопець закінчив місцеву школу. У 1992 році вступив до Золотоніського професійно-технічного училища №40. Хотів стати майстром по дереву. Працював механіком, шофером, але більшість часу у відділі охорони компанії «Кернел».

Сергій Олексійович народився 23 листопада 1972 року у Золотоноші. 8 листопада загинув в бою, рятуючи життя своїх побратимів. В цей день відзначалось велике церковне свято – Собор Архистратига Михаїла. У народі – Михайлів день. В святому Писанні його називають «князем», «вождем воїнства Господнього» і вважають головним борцем проти диявола і беззаконня. Мабуть, і на небі вже збирають військо для боротьби із суцільним злом. Святий Михайло захотів забрати в нього одного з кращих…

Олександр Горбатюк народився 7 вересня 1980 року в місті Гайворон на Кіровоградщині.

З травня 2022 року воював у складі окремої ремонтної роти 58 ОМПБр. У листопаді 2023-го був прикомандирований до 2 стрілкового батальйону 6 стрілкової роти.
У Золотоношу чоловік приїхав у 2015 році. Навчався в Золотоніській технічній школі Укрзалізниці. Тут познайомились з майбутньою дружиною Валентиною. Вирішили будувати своє спільне життя у Золотоноші.

4 грудня 2023 року внаслідок ворожого стрілецького обстрілу в районі населеного пункту Пречистівка Волноваського району Донецької області загинув Володимир Бурда.

11 жовтня 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України.

Покинувши наш світ, Володимир Бурда залишив позаду багатий слід свого життя, наповненого трудовими звершеннями та добрими словами знайомих і близьких.

Він був справжнім воїном, вірним другом, людиною слова та мужності, зразком незламності та вірності своїй країні. Він з честю боронив Україну, мріяв про Перемогу, робив усе для того, щоб гідно протистояти ворогу. Слава нашому воїну!

Солдат Віталій Козюра (30.11.1999 р. н.) народився у селі Антипівка на Золотоніщині. Потрапив під вертольотний обстріл під Ніжином на 2-й день війни.

Солдат Ілля Насадюк (28.09. 1998 р. н.) потрапив під обстріл під Ніжином.

Солдат Павло Деренчук (4.02.2001 р. н.) потрапив під вертольотний обстріл на Київщині.

Дмитро Прока - завжди мав проукраїнську позицію, пройшов АТО. Старший сержант Дмитро Прока народився 23 лютого 1984 року у Черкасах, закінчив пофесійно-технічне училище №17, де здобув кваліфікацію електрозварник ручного зварювання. Загинув у місті Запоріжжя 2 березня. Залишилися – дружина Юлія, троє дітей – 17-річна донька Даяна, 14-літній син Дмитро та Нікіта, якому 4. У селі Зорівка мешкає 74-річна мати Любов Миколаїівна.

Валентин навчався у Харківському політехнічному військовому інституті. Служив давно, це була його третя ротація. Востаннє додому зміг приїхати за два тижні до початку повномасштабного вторгнення. Всього на добу. На зв'язок виходив регулярно до 1 березня. В ніч з 2 на 3 березня зателефонував з чужого номера на 20 секунд. З 5 березня вважався безвісти зниклим.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким.

Сержант Дмитро Макаревич народився 29 листопада 1997 року в м. Кузнєцовськ, Рівненської області. До Черкаської області переїхав разом із матір’ю у 2002 році. В с. Кропивна відвідував дитячий садок «Струмок». У 2004 році пішов до Кропивнянської загальноосвітньої школи, яку закінчив у 2015 році. З 2015 по 2016 рік навчався в Золотоніському професійному училищі. З 2018 по 2019 рік проходив строкову службу у в/ч А-2192 (смт Городок, Житомирської області) на посаді стрільця роти охорони.

Нестало молодої чудової людини, щирого, доброго, усміхненого, прекрасного вчителя від Бога, ідеального сина, та люблячого батька...

Олег Євтушенко загинув 9 червня під час бойових дій на Донеччині. Родина втратила чоловіка, брата й батька. Олег Юрійович не дожив до свого 43-річчя всього тиждень. 16 червня він би записав ще один рік у свій життєпис. Натомість рашистська куля спинила лік рокам.

Був мобілізований у перший день війни. Проходив службу в роті охорони в місті Золотоноша. На початку червня був переведений до одного з підрозділів 58-ї окремої мотопіхотної бригади, а вже наприкінці червня в складі підрозділу попрямував на схід.

З 18 липня 2022 року вважався зниклим безвісти. Останній бій прийняв поблизу села Покровське Бахмутського району на Донеччині. Тільки у кінці червня 2024-го остаточно підтвердили смерть солдата.

Тяжко знайти хоч якісь слова співчуття та підтримки для рідних нашого Героя. Кожна людина це – всесвіт для його близьких, 10 серпня стало відомо, що рідні Олега Анатолійовича - втратили свій всесвіт. Невимовно боляче хоронити своїх земляків, тим паче таких молодих. Відчувається злість на російську орду, на московитів, на підступних ворогів, які без будь якої причини влізли в наш дім і вбивають найкращих, знищують наш цвіт нації, забирають життя у вірних, мужніх, відважних синів України, які могли б ще скільки всього зробити…

27 серпня 2022 року у Золотоноші на Алеї Слави поховали 18-річного юнака, солдата, який віддав своє молоде життя за рідну Україну. Він був студентом Золотоніського фахового коледжу ветеринарної медицини Білоцерківського НАУ. Потім став військовослужбовцем контрактної служби. Служив стрільцем-санітаром механізованої роти окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

11 вересня Золотоноша попрощалася з містянином Сергієм Шульцом. Чоловік народився і виріс в будинку на вулиці Лікарняна. Тут минуло його дитинство. Навчався у зош №5, займався спортом та прививав навички боксу молодому поколінню. Працював далекобійником. Останнє місце роботи – начальник охорони фермерського господарства «Іркліївське». Любив життя, любив доньку та клята війна…

18 вересня Золотоніщина попрощалася із Героєм - нескореним, сміливим і звитяжним В’ячеславом Пархоменком.

Хлопець народився 13 лютого 1997 року. Закінчив санаторну школу та вступив до Золотоніського професійного ліцею. Згодом в Одесі пройшов строкову службу. Одружився. Разом з дружиною Аліною виховував синочка Артемчика, якому 15 вересня виповнилося 2 роки. Працював В’ячеслав у місцевому РЕМі. Перед війною - на машинобудівномузаводі.

З перших днів війни він став вірним присязі українського воїна, взяв до рук зброю та відчайдушно зумів протистояти ворогові.Перестало битися серце відданого сина України, справжнього борця!

Сержант Підвальний загинув 12 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання неподалік села Опитне Покровського району на Донеччині. Його взвод потрапив в оточення, Валерій залишився на позиції прикривати відхід своїх товаришів. Ціною власного життя він врятував інших хлопців.

15 жовтня пішов з життя 27-річний командир відділення розвідувальної роти бригади ім. Чорних Запорожців, золотонісець Олексій Стельмах. Тяжко поранений захисник перебував без свідомості з 29 серпня. Поранення отримав у результаті бойових дій під час захисту Батьківщини поблизу населеного пункту Павлівка Волновахського району на Донеччині.

Без сина залишилася мати, без брата дві сестри, без коханого наречена. Вдома захисника чекала і німецька вівчарка Рім, яку він привіз з АТО.

15 листопада під час виконання бойового завдання екіпаж автомобіля у складі чотирьох захисників підірвався на ворожій міні. За кермом машини був Віктор. На порятунок життя не було й секунди, але Віктор зорієнтувався і ціною власного життя врятував своїх побратимів. Він отримав поранення несумісні з життям.

37-річний військовий з Черкащини Віталій Стригун помер у лікарні від поранень, які він отримав на Донеччині.

Він служив стрільцем-зенітником зенітно-ракетного відділення окремого батальйону бригади територіальної оборони Черкащини.

Микола Прудько народився у селі Гельмязів 24 липня 1965 року. Тут закінчив школу. Пішов в армію. Там відбулося його бойове хрещення. Військову службу ніс поміж куль, снарядів та мін в Афганістані. Під час довозу палива до місця призначення був поранений.

Чоловік не вагався ні миті, коли російська навала перетнула кордони 24 лютого. Першого ж дня він добровольцем вступив до лав територіальної оборони, готовий гідно нести цю ношу на благо як рідних та близьких, так і геть незнайомих йому людей.

Але 30 грудня 2022 року удача відвернулася від Ростислава… Натомість смерть простягнула по нього свої кістляві пальці. Поблизу населеного пункту Червонопопівка Кремінського району Луганської області, 44-річний герой отримав поранення унаслідок ворожого танкового обстрілу. І поранення ці виявилися несумісними із життям…

Дата та місце народження: 18 жовтня 1971 р., с. Вознесенське, Золотоніський район, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 18 лютого 2015 р., м. Дебальцеве, Донецька область.

Звання та посада: Старшина, старший інструктор (командир відділення).

Підрозділ: 3-я бригада оперативного призначення, Східне ОТО НГУ.

Дата та місце народження: 15 лютого 1958 р., с. Вознесенське, Золотоніський район, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 29 листопада 2017 р., м. Костянтинівка, Донецька область.

Звання та посада: Старший солдат, механік-водій.

Підрозділ: 128-а окрема гірсько-піхотна бригада.

Дата та місце народження: 15 травня 1980 р., с. Коробівка, Золотоніський район, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 11 березня 2016 р., смт Новгородське, Торецька міська рада, Донецька область.

Звання: Солдат, номер обслуги.

Підрозділ: 24-й окремий штурмовий батальйон "Айдар" (10-а окрема гірсько-штурмова бригада).

Дата та місце народження: 3 серпня 1991 р., с. Плешкани, Золотоніський район, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 26 січня 2015 р., с. Спартак, Ясинуватський район, Донецька область.

Звання та посада: Солдат, водій–радіотелефоніст.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

Дата та місце народження: 21 листопада 1969 р., м. Черкаси.

Дата та місце загибелі: 6 лютого 2015 р., с. Рідкодуб, Шахтарський район, Донецька область.

Звання та посада: Солдат, розвідник.

Підрозділ: 128-а окрема гірсько-піхотна бригада.

Дата та місце народження: 18 жовтня 1971 р., с. Вознесенське, Золотоніський район, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 18 лютого 2015 р., м. Дебальцеве, Донецька область.

Звання та посада: Старшина, старший інструктор (командир відділення).

Підрозділ: 3-я бригада оперативного призначення, Східне ОТО НГУ.

Дата та місце народження: 21 серпня 1978 р., м. Золотоноша, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 23 жовтня 2015 р., м. Новогродівка, Донецька область.

Звання та посада: Солдат, водій.

Підрозділ: 55-й окремий автомобільний батальйон.

Дата та місце народження: 22 січня 1983 р., с. Львівка, Золотоніський район, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 14 червня 2014 р., м. Маріуполь, Донецька область.

Звання та посада: Старшина, начальник майстерні з ремонту спеціальних засобів.

Підрозділ: Навчальний центр підготовки молодших спеціалістів ДПСУ.

Дата та місце народження: 15 квітня 1977 р., с. Хрущівка, Золотоніський район, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 30 червня 2014 р. (помер від поранень).

Звання та посада: Солдат, номер обслуги.

Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони ''Айдар''.

Дата та місце народження: 8 жовтня 1968 р., м. Переяслав-Хмельницький, Київська область.

Дата та місце загибелі: 25 липня 2014 р., с. Кожевня, Шахтарський район, Донецька область.

Звання та посада: Прапорщик, головний сержант взводу.

Підрозділ: 72-а окрема механізована бригада.

Дата та місце народження: 28 березня 1978 р., м. Київ.

Дата та місце загибелі: 28 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання та посада: Солдат, снайпер.

Підрозділ: 42-й батальйон територіальної оборони "Рух спротиву".

Євген був десантником, учасником бойових дій на Сході. Служив у 95-й аеромобільній бригаді. Вдома, у Золотоніській районній лікарні проходив реабілітацію, оскільки в бою отримав контузію.

Та смерть, яка не дістала хлопя в АТО, наздогнала його у безглуздій аварії. Їдучи до Золотоніської лікарні з Гельмязова, Чуйченко потрапив у ДТП. Із чотирьох пасажирів він один не вижив.

Дата та місце народження: 2 грудня 1972 р., м. Золотоноша, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 4 жовтня 2014 р., Донецький аеропорт.

Звання та посада: Підполковник (посмертно), старший офіцер відділення по роботі з особовим складом.

Підрозділ: 79-а окрема аеромобільна бригада.

Дата та місце народження: 7 липня 1991 р., с. Піщане, Золотоніський район, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 6 жовтня 2014 р., м. Сватове, Луганська область.

Звання та посада: Молодший сержант міліції, міліціонер.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Київщина" ГУ МВС України в Київській області.