3 травня Золотоноша з військовими почестями проводжала в останню земну дорогу свого кращого із синів – Ігоря Гордієнка. Пішла з життя людина, яка жила з відкритим серцем і незламним духом. Він не ховався за чужими спинами. Він завжди ішов першим.
.
Ігор народився 26 квітня 1971 року у Золотоноші. Навчався у школі №2. Здобув фах агронома у Городищенському сільськогосподарському технікумі. Тривалий час працював у дорожній поліції. Останні роки – у сільському господарстві. Але завжди залишався там, де був потрібен найбільше. У 2014 році, не чекаючи наказів, добровільно став до лав Захисників України. Служив під керівництвом легендарного генерала Ігоря Момота.
З початком повномасштабного вторгнення знову пішов на фронт. Починав у підрозділі протиповітряної оборони, передаючи досвід побратимам, навчаючи інших. Потім був переведений до складу 5-ої штурмової бригади. Туди, де було найважче. Навіть у найтяжчі хвилини, коли поруч лунали вибухи, Ігор знаходив у собі сили підтримати близьких, жартував, говорив спокійно, щоб побратими могли дихати вільніше хоч на мить. Його голос завжди був голосом впевненості і тепла.
Ігор Михайлович був справжньою опорою для власної родини, надійним чоловіком для дружини Любові Леонідівни, гордістю і прикладом для дітей – Тетяни і Богдана, люблячим сином для мами Ольги Абрамівни.
Ігор Гордієнко відійшов у вічність 29 квітня 2025 року у Золотоніській лікарні.
Від імені громади з прощальні слова мовила начальниця відділу зв’язків з громадою Лариса Головань.
-
- З перших днів створення спілки Ігор завжди був з нами і не просто як член спілки, а як активний учасник всіх подій, які відбувалися у нашій організації. Відразу став членом комісії зі створення пам'ятника, пройшов всі збори, круглі столи, обговорення, відстоював позицію спілчан та учасників антитерористичної операції - і це не один рік боротьби за створення пам'ятника Захисникам України. Ігор був активістом закладення першого каменю на місці майбутнього пам’ятника. Він же безпосередньо брав участь у встановленні гранітного воїна-захисника, - розповіла голова ГО «Спілка учасників АТО та волонтерів» Леся Шкурко. – Його дружина та син допомагали у догляді за прилеглою територією до пам’ятника у Меморіальному парку міста. Чомусь найкращі ідуть з життя молодими. Певно, і в кращих світах також потрібні небайдужі, щирі і готові до самопожертви люди. Саме таким був наш Герой, якого ми провели у засвіти. Мужній і відважний, він з перших днів російського вторгнення став на захист рідної України в далекому 2014-му році. Відтоді війна стала його життям. Скільки разів ховав побратимів, скільки разів мстився за них ворогам, скільки разів смерть проходила повз... Це не сотні, а тисячі днів...Ігор завжди вирізнявся незламністю духу і оптимізмом. Які б проблеми не траплялися на його шляху, які б загрози не були - усе вирішував, всі незгоди долав. Понад усе Ігор любив свою родину і Україну. Та дружина Люба з грудня минулого року кожен день боролася за життя свого чоловіка. «Якщо він вижив, значить хоче і буде жити», - так говорила вона, так думали і ми, намагаючись робити все від нас залежне, аби поставити Ігоря на ноги…Спочивай же з миром, земляче, друже, побратиме й патріоте! Дякуємо, що був з нами у цьому житті, дякуємо за захист!
Побратим Ігоря Гордієнка Олексій Федоров:
-
- Ігор був дуже відповідальним і товариським бійцем. Переймався за свою родину… Вчергове доводиться прощатися з нашими товаришами. Кожен з них для нас це непоправна втрата. Кожного з них будемо пам’ятати. Ігор – справжній воїн, справжній патріот, вічна тобі пам’ять, друже!
Поховали Героя Золотоніської громади та вірного сина українського народу на території військового сектору Центрального кладовища.
Слава і честь!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
