12 лютого золотоніській захисниці мало виповнитися 30 років. Зранку сотні друзів, приятелів, знайомих вітали військовслужбовицю на її сторінці у соцмережах. Ніхто й не підозрював, що дівчина загинула напередодні і щирих вітань та побажань уже ніколи не прочитає.

Яна Сілікіна навчалася у спеціалізованій школі №1.

Згодом – у Золотоніському коледжі ветеринарної медицини.

Її любов до тварин була щирою і ні з чим незрівнянною.

  • - Яні важко давалися предмети математичного циклу, - розповідає куратор групи Людмила Шендрик. – Але вона брала впертістю. На третьому курсі, завдяки своїй наполегливості, стала однією з кращих студенток курсу. А коли почали вивчення спецпредметів з ветеринарії, то тут почувала себе, як риба у воді. Дуже впевнено й авторитетно. Дитина була відповідальна і старанна. Дуже любила тварин. Це була її стихія. Відчувалося, що ветеринарію обрала душею і серцем. У групі її поважали. Вона товаришувала з Катею Войцешко. Сиділи за однією партою. Скрізь були разом, на заняттях, на випускному. Разом на усіх світлинах. Разом поступили й у Білоцерківський аграрний університет. Хороша, щира, добродушна. Мабуть, її надмірна людяність і чуйність стали каталізатором добровільної мобілізації. Побачила її фото у військовій формі і зрозуміла: «Вона інакше просто не змогла б».
Часто зустрічала її на вулицях міста після випуску.

На питання: «Як ти?» кілька слів про себе, а тоді нестримний потік про кожну корівку та телятко, якими опікувалася на тваринницькому комплексі у Хрущівці.

  • - А це вже точно, що Яна загинула? Це офіційна інформація? – перепитала мене студентська подружка Катя Войцешко. – Вона дуже хотіла бути ветеринаром. Мріяла про цю роботу щодня. Старалася знати якнайбільше для свого фаху. Не щастило з працевлаштуванням. Коли потрапила у військову частину казала: «Це моє! Тут я себе знайшла!» Спілкувалися, коли вона була на навчанні з тактичної медицини у Польщі. Захоплювалася малюванням. Казала їй: «Ти б пішла художником. Гроші великі мала». І в коледжі завжди плакати малювала, оформляла в інституті стенди. У неї завжди це гарно виходило. На папері оживало все, що було довкруг. Не боялася братися за ікони.

Обожнювала кататися на велосипеді, бігати. Гуляла зі своїм собакою таксою Чапою. Мала гарні стосунки зі своїм вітчимом, який виховував її змалку. Навіть і не підозрювала, що він нерідний. Любила і оберігала від фронтових реалій маму Світлану, писала тільки про хороше.

Катя ділиться скріншотами своєї переписки з Яною. У коротких повідомленнях – душа, сутність і переживання молодої дівчини, війна якій додала (і вкоротила) віку.

  • - Яна дуже гарно малювала, - додає подружка Валентина Кизима і ділиться малюнками. – У неї був талант. Тварин, котиків любила. Завжди боролася за справедливість. Відстоювала себе і свою думку. Совісна, чуйна. Уміла налагодить добрі стосунки з людьми.

Малюнки виконані простим олівцем, але точно передають доїльний зал молочного комплексу, де корови стоять на каруселі з підключеними автоматичними апаратами.

Дівчина мріяла про власну сім’ю, але не встигла.

Як не встигла запалити свою 30-річну свічу на святковому торті.

Пишаємося тобою, наша Відьмо! Хай ворогам на кожному кроці ввижаються твої безстрашні чорні очі і вбивчий проникливий погляд! Легких хмаринок тобі, дівчинко!

Прощання з Яною Сілікіною відбудеться 14 лютого 2025 року:

  • 9:30-10:30 - вдома за адресою м. Золотоноша, вул. Котляревського, 10А;
  • 11:00 - Свято Успенський Собор міста, чин відспівування Героїні;
  • 11:45 - Меморіальний парк;
  • Далі скорботний кортеж вирушить до місця вічного спочинку Яни на кладовище Алею Слави.

***

Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити

Читайте також: Меморіал пам'яті: вони загинули за Україну

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися