Пустоту втрати нічим не заповнити. Ми пам’ятатимемо їх завжди. Наших сміливих, незламних, впертих, патріотичних. Тих, хто не злякався піти на війну, не заховався вдома за дверима, не пропонував гроші за «недоторканність», не шукав відмовок у службах і не просив знайомих допомогти. Тому що справжні Чоловіки. А не особи чоловічої статі.
Павло Тимошенко (Знахар) та Ігор Шивчук (Шаман) - два побратими-герої, які загинули біля одного населеного пункту на Донеччині за 420 кілометрів від рідного міста. Доля склалася так, що за життя вони були не просто знайомі, а вчилися в одному класі й товаришували. Ігор був свідком на весіллі у Павла. Чоловіки закінчили золотоніську школу №6 у 1997 році. Надалі для кожного доля приготувала свою дорогу і розвела їх у різні боки професійних вмінь.
Павло – майстерний оператор, знімав сюжети для національних каналів, талановитий, з іскрою в очах, з внутрішнім чуттям вдалого кадру. Його любили й поважали.
«Коли в Україну прийшла велика війна, Павло, не вагаючись, пішов до війська. Хоча міг би і не йти. Мав на те законне право, бо разом із дружиною виховував трьох дітей. Але він «не відмазувався», «не ховався», а став до бою. Далося взнаки боксерське минуле.
«Бро, з твоїми хворобами та трьома дітьми ти взагалі не мав би бути там… Закон цього не передбачає, але ти в лавах перших пішов захищати свій дім і свою країну. І ти виконав свій обов’язково до кінця!», – пише на своїй сторінці у Фейсбук журналіст Станіслав Кухарчук. Разом із Павлом він працював пліч-о-пліч 12 років.
«Станіслав Кухарчук, Павло Тимошенко, Новини телеканал Інтер… Як я хочу щоб ці слова знову пролунали в ефірі, але більше не прозвучать – бо Герої, на жаль, вмирають», – зазначив Кухарчук.
Колеги пригадують, що Павло завжди мислив нестандартно. Щоб отримати красивий кадр, міг зняти «із землі», пробитися у гущу подій в перші ряди, залізти на дзвіницю і відзняти зі 100-метрової висоти.
«Чоловіком дії, а не слів…», – зазначив журналіст Віктор Борисов.
Він був професіоналом. Людиною своєї професії. Таких не багато. Як кажуть, мав відчуття кадру і завжди ловив потрібний момент. З ним завжди було приємно і комфортно працювати.
«Паша був ідеальним оператором. Якщо на зйомку випадало їхати з Пашею – вважай, пощастило, бо наперед ясно, що сюжет буде класним. І ніколи ні слова буркотливого, що щось йому не так», – написала журналіст Юлія Галушка.
Він любив свою родину, завжди поспішав до дружини і дітей після дня зйомок…Тепер діти приходитимуть на могилу батька.
Спи спокійно, Бро. Не забудемо. Знімемо фільм і не один.
Ігор – професіонал у сфері енергетичних мереж. Мав власний локальний бізнес, довіру людей і наполегливість у роботі. Разом з дружиною виховував двох дітей. Був членом ГО «ГФ НВР «Холодний Яр» Золотоноша. З 2014 року до 24 лютого 2022-го займався волонтерством: поїздки на фронт, допомога бійцям у зоні АТО, реалізовані волонтерські ідеї та проєкти… У день повномасштабного вторгнення, не маючи бойового досвіду, без вагань став на захист Батьківшини. «Справжній патріот: завжди напоготові, завжди з допомогою», - згадує товариша очільник організації Стас Піскун.
«Друзі, як завжди, тяжко таке писати, сльози ллються. Але. Загинув наш Друг Шаман. Ігор Шивчук. У хороброму бою пішов із життя наш іще один Янгол. До останнього мали надію, що витягнуть із того світу. Ніт. Шаманчику - RIP, warrior. Усім решта - працюємо далі. Для того, щоб такі, як Ігор, не помирали дарма. Паскудно дуже на душі, але працюємо далі. До Перемоги! Шаманчику, ти назавжди у наших серцях!» - написали про товариша побратими з організації.
— Людина абсолютної чесності й принциповості, чітко дотримувався проукраїнських поглядів. Основне гасло: «Все буде Україна! Ми переможемо!» Україну любив понад усе. Реальний патріот, який не на словах, а на ділі демонстрував свої переконання. Він сповідував проукраїнські настрої протягом всіх років, людина честі. Піти на фронт -виключно його бажання. З перших днів - у тер обороні. Його зацікавила тактична медицина, турнікети, аптечки, засоби для захисту… все шукав медикаменти, домовлявся про поставки. Він був парамедиком і допомагав всім. І від цього мені ще болісніше, - з болем в словах згадує про Ігоря подруга сім’ї Наталія Юнусова.
Соцмережі розриваються від болю золотонісців, який ллється з усіх аккаунтів.
-Нііііі!!! Просто ні!!!! В це просто не хочеться вірити!!!
Кумчик, ось тільки ми раділи, що ти вийшов на зв'язок, відповів на наші повідомлення.
Ігорьочек!!! Ти одним із першим, хто постійно допомогав, підтримував нас, молоду сім'ю, тоді в 2006 році, яку долею занесло в Золотоношу . І коли в нас народився синуля, хто буде хрещеним, навіть не обговорювалось. Без варіантів!!
Ти спішив жити!!!Ти любив мандрувати. І в горах, і на на воді.
Ти був щирим патріотом України!!! Це про тебе, «Мамо, вибач я тебе любив, але Україну я любив більше». І ти за неї і загинув....
Куме!!! Ти назавжди залишишся в наших серцях!!! Ти завжди будеш з нами!!!
Вічна і світла пам'ять , тобі наший ГЕРОЙ!!!!
Щирі співчуття та низький уклін близьким і рідним. Вічна слава й безсмертна пам'ять Героям!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
