15 вересня золотонісці провели в останню земну дорогу свого захисника, Героя Ігоря Баралея. Серед тих, хто прийшов віддати шану мужньому воїну, - жителі мікрорайону Згарі. Молодь і люди у віці, жінки й сиві чоловіки тримали в руках квіти, оповиті чорними стрічками, а в очах у кожного – туга, печаль і сльози. Попрощатися з побратимом прийшли й члени ГО «Золотоніська спілка учасників АТО та волонтерів».
.
Ігор Олександрович народився 25 березня 1979 року на Чернігівщині. Невдовзі батьки переїхали до Золотоноші, де Ігор закінчив санаторну школу-інтернат і вступив до коледжу ветеринарної медицини.
У 1997 році розпочав військову службу. У 2000-му одружився. За 2 роки у сім’ї народився син Вадим – найбільша радість а гордість Ігоря.
З 2015 року проходив військову службу на Донеччині та Луганщині, підписавши контракт. З 2020 до 2025-го служив на посаді начальника радіостанції зенітно-ракетної батареї. Завжди залишався мужнім воїном, вірним побратимом і надійним захисником.
За відданість та служіння Україні нагороджений медаллю «Захисник України», медаллю «За жертовність і любов до України», нагрудним знаком «Вірність Вітчизні». Та найвищими його нагородами були любов і вдячність рідних: матері Ніни Павлівни, батька Олександра Івановича, дружини Інни та сина Вадима.
8 вересня 2025 під час виконання бойового завдання у Краматорському районі Донецької області, мужньо виконуючи військовий обовʼязок, Ігор Баралей загинув смертю Героя. Він віддав найдорожче – своє життя, аби ми мали мирне небо. Схиляємо голови у скорботі та пошані.
-
- Загибель Ігоря – важка втрата для нас, - звернулася до присутніх на церемонії прощання секретар міської ради Наталія Сьомак. – Розумом ще можна збагнути, що людини не стало, але серце не хоче сприймати… Кожен золотонісець живе з глибокою раною у душі, з невимовною тугою, бо проводжати назавжди стільки щирих синів українського народу дуже важко. Важко нам дається наша Перемога, але цей день неодмінно настане. Росія захлеснеться нашими слізьми, кров’ю наших хлопців. Будьмо єдині.
-
- Десять років разом з Ігорем ми працювали в нашій спілці, - зауважила голова ГО Леся Шкурко. – Пліч-о-пліч ми домагалися будівництва пам’ятника учасникам антитерористичної операції, разом опікувалися благоустроєм території довкруг нього. І нині важко змиритися з тим, що Ігор не з нами.
Прощальні слова мовив директор Золотоніського коледжу ветеринарної медицини Іван Жало.
Війна щодня забирає найкращих, тих, хто міг би ще жити, творити, будувати, дарувати любов і підтримку. Наш святий обов’язок - не дати пам’яті про Ігоря Баралея згаснути у тиші забуття.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
