9 грудня день жалоби був оголошений у трьох громадах – Золотоніській та Чорнобаївській на Золотоніщині і Шполянській на Звенигородщині. В останню дорогу проводжали уродженця Шполянщини Валентина Медушівського, який мешкав у Богодухівці на Чорнобаївщині, а згодом жив і працював у Золотоноші.
.
Народився 21 вересня 1984 року у місті Ватутіне. Коли був ще зовсім малим, разом з батьками переїхав у село Лозоватку. Там зростав, навчався у місцевій школі. У селі минули його перші роки життя.
24 жовтня 2002 року Валентин був призваний на строкову службу, яку проходив у навчальному центрі «Десна». Отримав військову спеціальність - водій-механік БМП. Через 1,5 року демобілізувався.
У 2004-му закінчив Звенигородський технікум. Протягом двох років працював у Смілі на харчовому підприємстві. У 2006 році переїхав до Золотоноші. Першим місцем роботи став «Золотоніський маслоробний комбінат», якому віддав понад десять років життя. У 2020-му перейшов на підприємство «ROYALGARDENFRUTIST», , де працював оператором виробничої лінії харчової промисловості. Це було його останнє мирне місце роботи.
У 2010-му одружився. Його дружина – Наталія Вікторівна. Вони довго чекали на появу свого первістка. 9 серпня 2022 року у сім’ї Медушівських народилася донечка Катруся. Валентин обожнював маленьку, любив її понад усе і заради неї мріяв про спокійне, мирне майбутнє.
У липні 2024-го був мобілізований. Служив у складі 25 окремої повітряно-десантної бригади, в/ч А1126. Мав посаду стрілець-помічник гранатометника. Побратими дали йому позивний «Мед». 22 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання Валентин Володимирович зник безвісти. Це сталося поблизу Новоградівки Покровського району Донеччини.
Понад 2 роки його дружина Наталія ходила на акції в підтримку військовополонених і зниклих безвісти військовослужбовців, зверталася до різних установ, аби дізнатися бодай якусь інформацію.
2 листопада 2025 року за результатами ДНК жінці повідомили про загибель чоловіка.
9 грудня військовослужбовець 25 повітрянодесантної бригади Валентин Медушівський повернувся додому. Але не так, як мріяла його сім'я, не так, як чекали на нього друзі. На щиті.
Відспівування загиблого пройшло у Свято-Успенському соборі Золотоноші. Після церковної служби траурна процесія вирушила до Меморіального парку міста, де зазвичай проходить прощання.
Сотні людей прийшли провести Валентина Медушівського, вшанувати його подвиг: працівники маслоробного комбінату, колеги з дочірнього переробного підприємства, сусіди з вулиці Ринкова, де вони мешкали, жителі Богодухівки.
-
- Це був дуже позитивний і хороший хлопчина, - пригадують працівники ДП. – Безвідмовний і відповідальний. Простий, товариський. Шкода, що такі, як Валентин, йдуть від нас назавжди.
На мітингу з прощальною промовою виступила заступниця начальника Золотоніської РВА Ольга Катрецька і майор ТЦК та СП Віктор Корж.
-
- Ми платимо дуже високу ціну за свою незалежність, - сказав майор. – Але ворог вже 4-ий рік топчеться на Донеччині. Він не просунувся дальше цієї області. Завдяки ось таким воїнам як Валентин Медушівський. Слава і честь Герою!
Поруч із Валентином завжди була його родина — люди, яких він безмежно любив.
Його мама, Катерина Іванівна, для якої він був не просто сином, а опорою й світлом.
Його брат Іван і сестра Людмила, з якими він ділив життя, турботи й тепло дому.
Його дружина і донечка, його найближчі й найдорожчі — ті, заради кого він ішов уперед і для кого хотів жити.
Траурний кортеж вирушив на Звенигородщину, у село Лозоватка, де Валентин Медушівський матиме вічний спочинок поруч з могилою батька.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
