Чорних днів більшає. Здається, Дні жалоби у громаді вже частіше, аніж радісні. 27 січня – прощання з Олександром Ізвозчиком.
Про пораненого Сашу, випускника Золотоніського професійно-технічного училища (нині ліцею) дізналися від його викладачки Тамари Верби. Вона сповістила, що у чоловіка надскладне поранення і закликала усіх молитися, аби фортуна була до нього прихильною.
Просили Бога. Хто вголос, хто мовчки. Хто голосно, хто тихо. Хто здіймав до неба руки, а хто очі. Не вимолили… Десять днів між життям і смертю, між болем і надією завершилися страшною звісткою – помер…
Помер на третій день після свого 54-річчя.
Олександр Ізвозчик народився 18 січня 1972 року у селі Згарі. Навчався у золотоніській школі №3. Отримавши свідоцтво про неповну середню освіту, вступив до професійного ліцею. У 1991 році добув спеціальність будівельника. А вкупі з умілими руками його фаховість викликала захоплення майстерністю. Вимурувана каменем основа під огорожу не на одній вулиці міста дивувала не одного перехожого, і водночас ставала візитівкою Олександра.
Тож і не дивно, що у будівельних організаціях, де йому доводилося працювати, заслужено користувався повагою і авторитетом.
Війна змінила плани золотоніського будівничого. Він взяв до рук зброю. Служив в елітних військах Національної гвардії України.
11 січня 2026 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Білицьке Покровського району Донецької області Олександр зазнав тяжкого поранення внаслідок удару ворожого FPV-дрона. Лікарі боролися за його життя, однак 21 січня серце Героя зупинилося.
Провести мужнього воїна в останню дорогу зібралося чимало містян, до Меморіального парку приїхало багато згарян, прибули автобуси з побратимами.
-
- Пан Олександр був надійним бійцем, він не обирав, де легше, був завжди попереду, - сказала представниця бойового підрозділу. – Ми пишаємося побратимом і будемо пам’ятати його завжди.
-
-Армія сильна не владою, а тилом, - додав капелан і закликав бути єдиною монолітною підтримкою тих, хто стоїть на захисті. Мужньо витримувати тимчасові труднощі з енергопостачанням, а всю силу спрямувати на оборону краю. – Бо ми не населення, яке населяє територію, ми – волелюбна нескорена українська нація.
-
- Щирі співчуття сину Богданові, батькові Григорію Миколайовичу, матері Галині Романівні, молодшому брату Миколі, - сказала секретар міської ради Наталія Сьомак. – Ворог б’є по беззахисних дітях, жінках і старих. Намагається зламати нас холодом. Та йому це не вдасться. Ми вистоїмо, заради тих, хто стояв за нас. Слава нашому Герою!
Слава і честь!
Поховали Олександра Ізвозчика на кладовищі у Згарях.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
