«На щиті» додому повернувся Микола Прудько з Гельмязова

Золотоноша.City

01 грудня 2022 16:18

Золотоніщина знову в жалобі. У запеклому бою, виконуючи бойове завдання на Донеччині, загинув уродженець Гельмязова Микола Іванович Прудько.

Микола Прудько народився у селі Гельмязів 24 липня 1965 року. Тут закінчив школу. Пішов в армію. Там відбулося його бойове хрещення. Військову службу ніс поміж куль, снарядів та мін в Афганістані. Під час довозу палива до місця призначення був поранений.

Міста Кандагар, Джелалабад, Кабул, глухі аули, чужа і далека пустеля, там 18-річним юнаком, вперше в житті дивився смерті у вічі. Дорослий Микола Іванович не любив згадувати ті часи. Та пісня про Афганістан назавжди посіла чільне місце у музичному репертуарі гельмязівця. Трудову діяльність розпочав ще школярем – влітку працював на току, пас корів на фермі. А після служби в армії працював трактористом у місцевому радгоспі.

Та незабаром доля знову повернула чоловіка до армії – склавши присягу на вірність народові України Микола Іванович закінчив школу прапорщиків.

У рідному селі зустрічає свою долю – Людмилу – жінку з якою протягом 35 років ділив всі свої радощі й печалі. У них народився син Олександр. Та недовго довелося батькові бавити малого сина – чоловік знову відправляється у бій. Цього разу з радіацією. У 1988 році Микола Прудько поповнив ряди ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. За мужність та відвагу нагороджений медалями, за добросовісне виконання службових обов’язків – грамотами.

Вийшов на заслужений відпочинок, та вдома не сидів – працював в охоронних фірмах Золотоноші.

Як на службі так і на роботі Микола Іванович зарекомендував себе як відповідальний, щирий та вірний друг. У житті щедрий і добрий чоловік, Микола Іванович дуже любив дітей, завжди знаходив спільну мову і при собі носив для них гостинці.

24 лютого змінило життя всіх українців. Микола Прудько пішов захищати рідну землю. Був розвідником зенітно-артилерійського відділення зенітно-ракетного артилерійського взводу роти вогневої підтримки 157 окремого батальйону 118 окремої бригади територіальної оборони. І як завжди в житті - за спинами інших не ховався, мав високе почуття командного духу, взаємодопомоги та виручки. Він був неговірким, але завжди оптимістичним та морально сильний духом.

Його янгол-охоронець неодноразово рятував чолоовіка від уламків ворожих ракет, снарядів, мін та куль. Та напевно янголи теж стомлюються.

25 листопада під час артобстрілу наших позицій ворогом в районі села Водяне, Донецької області, перестало битися безстрашне серце Миколи Івановича.