Новий рік у Золотоніській громаді розпочався зі скорботних новин. Від ран несумісних з життям загинув молодий підприємець із Золотоноші, лейтенант Олександр Грищеня. У чоловіка залишилась сім’я: дружина і двоє малолітніх дітей.
31-річний чоловік родом з Коробівки. Закінчив золотоніську спеціалізовану школу №1, вищу освіту здобув у галузі сільського господарства. У серпні чоловік поповнив ряди добровольців місцевої територіальної оборони, мужньо протистояв загарбникам.
Майже місяць лікарі боролися за життя молодого золотонісця. На превеликий жаль, від отриманих поранень першого січня Олександр помер у київському шпиталі. Поховали Героя на Алеї Слави у Золотоноші.
Олександра знала вся громада. Він був комунікабельний, вихований і дружній.
За словами класного керівника Олександра Наталії Дикої, хлопець вчився посередньо, іноді бешкетував, але мав добре серце і завжди був готовий прийти на допомогу.
— Він прийшов до нас у 8 класі. Добрий, жартівливий і відповідальний, неконфліктний. Ніби трохи й шибушний, але в той же час і великий добряк. Активний, часто брав участь у новорічно-різдвяних святах, клас взагалі був дуже дружній, – крізь сльози згадує вихованця Наталія Миколаївна. І додає, що в школі Олександр почав зустрічатися і зі своєю майбутньою дружиною – однокласницею Ірою. – Він був справжній сім’янин. Безмежно любив родину і діток, все робив для їхнього благополуччя.
Родина Олександра тримала чимале господарство і хлопець з дитинства вмів поратися біля тварин і зрання заробляв кишенькові гроші. Батьки торгували на базарі, хлопцеві теж передалася підприємницька жилка. Багато хто знає Олександра саме як підприємця, який продавав на ринку окуляри та аксесуари до мобільних телефонів.
— Олександр відразу вписався у колектив нашого класу. Незважаючи на свою кремезність і міць, ніколи нікого не ображав, а навпаки міг справедливо заступитися. У школі дружили.. і в ліс класом ходили… У Золотоноші жив неподалік, то часто й перетиналися, наші діти гралися разом, - згадує про колишнього однокласника Богдана Василенко. – Звістка про його смерть була нестерпною. Ми всі сподівалися ще зустрітися.
— Саша до 4 класу вчився у Коробівському НВК, дружив із сином, був нашим кумом, хрестив доньку. Друзів у нього було дуже багато. Він був світлою людиною, постійно з посмішкою. Дуже комунікабельний, і постійно готовий допомогти. Ніколи від нього не почуєш, що важко, - згадує про Олександра вчителька Коробівського НВК Вікторія Моцак. – Ми постійно за нього молилися. 19 числа він прийшов до тями, це було чудо. Ми сподівалися, що все ще буде добре, ми так чекали…
Війна забрала найкращих. Повних сил й енергії чоловіків, справжніх патріотів, які не злякалися обставин, достойно виконали свій обов’язок й без страху заглянули в очі смерті. Ми їх завжди пам’ятатимемо.
Герої не вмирають, вони поповнюють ряди небесного війська і вічно живуть в нашій пам'яті! Схиляємо голови у скорботі та розділяємо біль непоправної втрати, висловлюємо найщиріші співчуття рідним і близьким. Вічна пам'ять і шана Олександрові!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
