Ще тільки перші дні року, а вже маємо ще одну сумну звістку для Золотоніської громади. У переддень зламу літ, коли відносно мирні тилові міста готуватися зустріти Новий рік, 30 грудня 2022, наш земляк Ростислав Насінний віддав своє життя, боронячи Україну!
Прощання із Ростиславом відбулося 8 січня о 12:00 на «Алеї Слави, де спочивають славні сини, Герої нашого і усіх прийдешніх часів!
Начальниця відділу зв’язків із громадою Лариса Головань поділилася історією полеглого воїна.
Ростислав Володимирович народився 5 квітня 1978 року у селі Вільхи. Юні літа його минали у стінах школи села Коробівка, після закінчення якої чоловік вступив до професійно-технічного ліцею №40, що у Золотоноші.
Так Ростислав отримав спеціальність, затребуваність і важливість якої усвідомлював ще тоді, хоча більшість українців збагнула про те лише наразі, на тлі зернових злочинів країни-агресорки. Він став трактористом-машиністом.
Уперше приміряти на себе військовий однострій та збройний реманент чоловікові випало у 1996 році. Тоді від проходив службу у рядах Збройних сил незалежної України. Навряд чи, будучи ще досить юним у той час, Ростислав Насінний, як і десятки мільйонів інших українців, міг подумати, що той досвід стане у пригоді.
Десантно-штурмові війська – завжди були елітою, тими, на кого рівнялися, ким захоплювалися і кого шанували. Саме за цим напрямком служив Ростислав у місті Ізяславі, що на Хмельниччині.
Армійський вишкіл придався, і чоловік не став носити знання та вміння за спиною. Після служби він працював у Золотоніський ДСНС, пожежним бійцем. Все його життя, на різних етапах, так чи інакше було сповнене прагнення допомагати співвітчизникам і захищати їх – як від лиха природного, від стихії, так і від лиха, творцем якого виступають люди.
Чоловік не вагався ні миті, коли російська навала перетнула кордони 24 лютого. Першого ж дня він добровольцем вступив до лав територіальної оборони, готовий гідно нести цю ношу на благо як рідних та близьких, так і геть незнайомих йому людей.
Але 30 грудня 2022 року удача відвернулася від Ростислава… Натомість смерть простягнула по нього свої кістляві пальці. Поблизу населеного пункту Червонопопівка Кремінського району Луганської області, 44-річний герой отримав поранення унаслідок ворожого танкового обстрілу. І поранення ці виявилися несумісними із життям…
Під дописом Лариси Головань, що і приніс цю страшну звістку, зібралися сотні людей, знайомих і незнайомих Ростислава Насінного, щоб висловити свою шану і безмежну дяку Герою та щирі співчуття його рідним…
Ростислав був одружений і мав сина – Євгенія. Молодик – гідний син свого тата, вдався у нього, адже з російським вторгненням теж став на захист Батьківщини і наразі продовжує битися за Україну… і за батька.
Також у полеглого воїна лишилися старенькі батьки – Володимир та Світлана. Низький уклін їм від кожного свідомого золотонісця за Героя, за гідного сина України!
І хоч біль утрати рідних не притлумити наразі – та й ніколи згодом – нічим, варто пам’ятати: Герої не вмирають! Вони завше витають серед нас!..
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
