Сценарії життя

Ольга повернулася до рідного села в Україну з далекої Вірменії. Туди її закинула доля за направленням технікуму здобувати вищу освіту у профільному інституті. Там вона вийшла заміж за Мнатика. У далекому краї народилися її обидва сини...

Степану Семеновичу було далеко за сімдесят. Вважай, вік прожив. Все бачив: і лихе, і добре – чого тільки на його шляху не зустрічалося. Війни, голод, втрати, радість і надія – усе було в його житті. Але серце підкосило, коли він дізнався, що став дідом.

Після закінчення педагогічного училища Павло отримав направлення у рідний район, щоправда в інше, більш перспективне від рідного, село. Директорка відразу допомогла з житлом, прилаштувала до самотньої бабусі – Галини Климівни, котра в минулому працювала сільською бібліотекаркою.

До війни Роман проживав у Херсоні. Мав власний будинок. Зводив його самотужки, бо мріяв про велику родину...

Руслана мобілізували до війська. Отримав повістку ще у 22-му. Пройшов медичну комісію, кількамісячну підготовку у навчальному центрі і направлення до військової частини. Вдома залишилася дружина і 12-річний син Михайлик.

Оля та Катя жили в одному під'їзді на третьому поверсі старої дев’ятиповерхівки, яка була ніби окремим світом, з його запахами, звуками та дивними історіями, що точилися за стінами кожної квартири.

Зимові канікули тоді тривали з 30 грудня до 11 січня. Навчальний тиждень у школярів - 6 днів. У школу ми могли не йти за однієї умови: коли мороз сягав 25 градусів. Ото вже було радощів! Це ж у школу не йти, а на вулицю можна!

Олександр ніколи не був героєм чужих романів і не намагався ним стати. У сорок вісім років він мав акуратно підстрижене волосся з першою сивиною, спокійні сірі очі та руки, вкриті тонкими шрамами й зашкарублостями від глини й ножів для різьблення. Усе його життя вміщалося в одну невелику кімнату майстерні та орендовану «однушку» на околиці міста.

Як писанка було село... А нині біленькі хати повалялись, стави бур’яном поросли. Колись гомінкі подвір’я стихли. Затягнуло травою стежечки, по яких бігали босі ноженята. Виросли діти, випурхнули з рідного гнізда.

Життя — непроста штука, але водночас цікава й непередбачувана. Ніколи не вгадаєш, де засмутить, а де потішить. І не народився ще той мольфар, який би достеменно знав, що чекає кожного за черговим поворотом долі.

Олена Володимирівна, колишня дівчина з веселим характером, стала вправною трактористкою. Власний рожевий трактор, робота на землі та несподіване кохання з пасічником Віктором перетворили її життя на історію праці, гумору та ніжних почуттів.

Валя довго шукала своє щастя, але вірила в долю. Знайомство через інтернет привело її до Віктора, а згодом — до сімейного затишку з двома синами, теплим домом і пиріжками на будь-який смак.