26-річний син моєї приятельки загинув у перші дні сучасної війни. Він добровольцем пішов на фронт. Головним його аргументом були слова: «Закінчиться війна. Я одружуся, матиму дітей. І от вони мене спитають: «Тату, а де були Ви під час війни?» Що я їм відповім, мамо?» Переконана з цього хлопчини був би гарний батько. Батько- взірець. Батько- Герой.
Чомусь згадалося давнє. У сім’ї було двоє дітей – донька і син. Обоє виросли, вивчилися, вилетіли з батьківського гнізда, створили власні родини. Жили далеко від рідного дому. Якось мати зібралася на гостини. Каже чоловіку: «Погостюю в доньки кілька днів, натішуся онуками, а тоді з тиждень відвідаю сина». Повернулася додому днів за 10. «Як там наші діти?» - цікавиться батько. «Що тобі сказати? Донька живе добре. Зять її дуже любить. Щоранку готує каву, ввечері приносить квіти. Тішить її обновками. А от син – кепсько. Невістка його геть не шанує. Зранку він схоплюється, щоб приготувати їй каву та сніданок. Вона ж ніжиться у ліжку. Встане, як принцеса, і вимальовується перед дзеркалом з годину. А він онука в садочок збирає, змінний одяг дитині прасує… Ну все на ньому, бідоласі, все на ньому»…
Не так, як книжка пише
Йван Тимофійович був добрим господарем. Зразковим. Його дружина не знала колгоспної роботи, тільки домашню. Город та господарство порали вдвох. Мали сина. Коли хлопцю було 14 років, Віра народила доньку. Хлопець виріс – повна протилежність батьку. Як кажуть, де не посій – там і вродить. У школі вікно розбили м’ячем – це їхній Сергій. Іде Тимофійович, мовчки і терпляче склить. Мотоциклом по сусідських грядках поїздив – знову їхній. Зібрали по врожаю і відшкодували збитки сусідці. Одружився – і там толку не було: почав випивати, ще й до чужих молодиць залицятися. А заявиться під ранок, то ще й відлупцює жінку, бо на підпитку. Не захотіла невістка, аби мале дитя зростало на її сльозах та бачило батькові стусани – покинула. «Ну в кого він такий? У нашій сім’ї про таке відношення й думати не сміли. Тільки повага та шана», - бідкалася Віра, а Йван Тимофійович тільки мовчав. Боліло йому…
Григорій Кирилович полюбляв заглянути у чарку. Напивався до ручки. Так, що й до дому доплутати не міг. Ніна Хомівна брала возика. Вантажила під магазином сплячу п’яницю і теліпала додому. Коли піднялися їхні два хлопці – Василь з Миколою, то вже вони надвечір йшли за батьком. Знали, що шукати його треба тільки під сільським магазином. Зводили із землі, брали попід руки та й волочили чолов’ягу до хати. Жаліли маму, уся господарська робота лежала на її плечах. Тож намагалися підставити свої, дитячі. Ніякі розмови та умовляння на батька не могли вплинути. Щодня його дорога з роботи пролягала через магазин. Ніна Хомівна вже й з продавчинею посварилася, щоби та не продавала горілку в борг, «уся ж зарплата в магазині залишається, за що хлопців піднімать». Ходила й до голови колгоспу з просьбою, щоби касирка не давала йому зарплату в руки. Так такий скандал вдома підняв, коли вистояв у черзі до каси разом з трактористами, а йому сказали, що дружина гроші забрала! Першим одружився Василь. Взяв Люду із сусіднього села. Чи може, що чужа дитина з’явилася у хаті, чи може старість дала по печінці, але пити перестав. Так, зрідка, по святах. Молоді за 5 років відійшли. Звели власний будинок. Дуже хазяйновиті обоє. Молодший Микола теж одружився. Разом із Світланою придбали квартиру у сусідньому селищі. Мають власний автомобіль. Обидва – чудові батьки, чоловіки. До оковитої байдужі. Шанують дружин, допомагають стареньким батькам.
Чому це я затіяла таку розмову нині? Кажуть, все йде із сім’ї, в якій виріс майбутній батько. І перш, ніж вийти заміж, попередньо треба прозондувати його сім’ю. Якщо син бачив, як люблячий батько дарує дружині квіти, - так чинитиме і сам. Якщо ж хлопчик виріс біля вічно п’яного таточка – уваги не ждіть. Є джентльмен від народження, бо це було правилом сім’ї. А є бидло…
Втім, два наведені приклади (а їх можна описати ще багато) спростовують ці правила. Погодьтеся, не завжди у житті спрацьовують ці закономірності. Буває, що діти надивляться на паршиву поведінку батьків у своїй сім’ї, а не дай Боже, ще й виростуть на стусанах, роблять все, щоб у власних родинах панувало щастя. Але трапляється й навпаки, у найкращих батьків діти – наркомани та алкоголіки.
Залюблені синочки
...Як тільки Петро Данилович повертався з колгоспних ланів додому, перед ним на стежці виростала дружина. «А чому це ти розсівся? Я тобі на вечір роботу спланувала, а а ти вже розслабився!» І починала, як ота зла мачуха з казки, оголошувати перелік домашніх справ: у березі корові накосити, в сараї до жолоба новий гачок забити, у курнику сідало відремонтувати, з городу картоплю до погреба перенести…І це в його 60! Натомість одруженого сина Павла спішила всадити за стіл, бо «дитина ж з роботи!» Невістку ж повчала: «Ти повинна коритися чоловікові! Його верх, твоя – спідка». Молоді нічого самостійно не планували, всім верховодила Марія Василівна.
- Нащо ти стала картоплю полоти? Вона ще чиста, - кричала невістці. – Заходь у рядки буряків! Нічого, що їх ще до пуття не видно, прошаруєш міжряддя, бур’ян поколошкаєш, буде площа чистіша.
І так зранку до вечора, з дня на день. Проти матері Павло не смів перечити, проти її порядків не мав права поперти. Дослухався до її позиції, що дружина – ледача, та «де ти її таку взяв на мою голову: з нею ж збалакати не можна». Хоч і мали вже двох діток, та став шукати відраду на стороні. Залишив сім’ю. Вже й Марія Василівна намагалася його навернути до дружини та дітей, та було пізно. Крапля камінь точить...
Ще одна грань майбутнього батьківства – залюблені синочки. В своїх дружинах вони вбачають мам, які покликані піклуватися про них до скону. Вони не привчені переживати за дружину, бути їй опорою. Завчені фрази із напханим ротом «Що там у тебе сьогодні?» намертво вбивають будь-які почуття. Їм комфортно у своїй шкаралупці. Лопне терпець у дружини, що сподівалася на романтику й підтримку, а придбала в одруженні дорослу дитину, то ця дитинка не робить висновків, не намагається будувати місточки, а біжить до мами під крильце – свого вічного союзника і надійний тил. Мама втішить: відразу ж синочкові тарілку котлет, борщу улюбленого… і давай хаяти вкупі невістку «сяка-така, недотепа». Їм і на думку не спаде поритися у собі, що стало причиною сімейної сварки молодих, чому вибухнула дружина… Мамочки не хочуть сприймати, що їхнє 30-річне дитятко – самостійний дорослий чоловік, котрий мусить брати відповідальність за свою власну сім’ю і шукати способи як забезпечити себе, дружину, дітей. Забезпечити – це не притягти від мами каструлю з голубцями, а знайти можливість достатнього або додаткового заробітку…
Я його собі сама виховала
Знайомі заздрили Ірині.
- Щаслива ти! Він від тебе ні на крок. Разом займаєтеся бізнесом. Разом по товар, разом на базарі. Заможні, бо все в толок!
Жінка тільки посміхалася. Але якось не витримала і відрубала:
- Ви, дівчата, мені не заздріть. Бо ніхто не знає, який шлях я подолала, щоб мати такого чоловіка. Усього у нас було. Доходило й до розлучення. Але, щоб він таким став, яким ви його знаєте, я витратила багато нервів і поклала третину свого життя. І до мами своєї тікав, і повертався, і сердився, але я змогла його перевиховати під себе. Щоденно, монотонно, не нав’язливо, але досягла своєї цілі. Гарними чоловіками і батьками - не народжуються, ними стають. От я й «допомогла» йому стати таким, як мені і синові треба. Тепер він – для сім’ї, для мене, для сина, для онуків. Мамі – шана і повага, але наша сім’я – це наша, без маминих порад і моралей...
...Арсен не міг втямити, чому Юля ображається, що не подарував на день народження квіти.
- Нащо тобі той букет? Ну постоїть два-три дні і на смітник? Тільки грошам горе. Інша справа – сертифікат. Іди – купуй хоч весь квітковий магазин.
- Як ти не можеш зрозуміти? Квіти – це красиво! Це увага, це бажання подарувати мені приємні емоції, створити гарний настрій. Сам процес: ти зайшов у квітковий, вибираєш, згадуєш, які мої улюблені. Усе це – прояв турботи. З цих нюансів і складається кохання.
І таки привчила. Арсен став дарувати дружині квіти: розкішні і скромні букети, композиції і навіть цибулини в яскравому пакуванні.
Зараз чоловік на фронті. Але щороку на день народження Юлі його побратими привозять великі букети дружині. Вона зворушено плаче. Розуміючи, це – кохання вищої проби.
Не буду розводити демагогію і вдаватися до суджень знаючих. Твердо стоятиму на своєму: людину формує ВИХОВАННЯ+ ГЕНИ+ОТОЧЕННЯ+ОБСТАВИНИ. І найголовніше - це бажання бути кращим! Зрілий чоловік (якщо він справді має чоловічі чесноти, а не тільки назву, бо в штанах) повинен сам себе перевиховувати, відточувати, вигранювати. А мудра жінка, виходячи заміж і маючи установку на міцну сім’ю, покликана ідеалізувати батька своїх дітей, утверджувати його авторитет. Щасливими не народжуються, ними стають завдяки титанічній роботі над собою, над своїми стосунками. Батько – Герой, це не обов’язково груди в медалях, а велике і значуще у вчинках, які фундаментуються на відповідальності вищого гатунку, що закладаються у саму сутність батьківства.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
