Щорічно в Україні здають кров 500 тисяч людей, але більшість з них робить це для своїх близьких. Проте є чимало донорів, які постійно здають кров для зовсім незнайомих людей, даючи їм другий шанс на життя.
59-річний мешканець Золотоноші Валентин Климченко має рідкісну групу крові – АВ (ІV)Rh−. З такою групою і резус-фактором проживає близько 4% людей на всій планеті. Він офіційно вже здав кров 48 разів, а загальна кількість перевищує 70. А 26-річна Вікторія Ївженко з Кропивни - донор з березня 2013 року. Для дівчини важливо, що її кров може комусь допомогти.
- Уперше я здав кров у 18 років, коли навчався в Одесі у технічному училищі, - згадує Валентин Віталійович. - Тоді трохи хвилювався, а після здачі була якась ейфорія. Тішила думка, що допомагаю людям. Найбільше - відразу один літр крові - довелося здавати, щоб врятувати життя хлопцеві (отримав тяжке поранення), коли ходив на пасажирському судні «Леонід Собінов». Це було в Ефіопії у 1980 році. Після здачі такої кількості мав відпочинок і посилене харчування. Останнім часом стараюся це робити п’ять разів на рік. Терапевт каже, що це - оптимальна частота. Хоча раніше здавав кров і частіше.
До регулярного донорства Валентина спонукав приклад батьків.
- Мати й батько мали звання «Почесний донор». У них навіть були посвідчення та нагрудний знак. На той час здавали кров багато людей, це був стимул мати вихідний, а ще отримати якусь «копійку». До здачі крові підходжу відповідально, дотримуюся рекомендацій лікаря. Після процедури почуваюся добре, навіть здоровішим. Припиняти не збираюся, здаватиму і надалі, бо усвідомлюю, що маю унікальну можливість бути потрібним людям.
Про мотивацію і відчуття, коли людина з твоєю кров’ю стає здоровішою, ділиться і Вікторія Ївженко:
- Якщо мені це не шкодить, а комусь допомагає, то чому б ні? - каже Вікторія. - Бажання здати кров у мене виникло ще коли не було й вісімнадцяти. Вперше це сталося у студентські роки, хлопці-одногрупники загітували. Один раз взяли із собою, і відтоді я вже намагаюся регулярно це робити. Був момент, коли здавали кров, щоб фінансово підтримати нашого хлопця, який пішов у АТО. Наразі це вже 17 разів. Мені телефонують із відділення трансфузіології, коли треба прийти. Це відбувається не частіше, як через два місяці. У моїй сім’ї ніхто не був донором.
За словами завідуючого відділенням трансфузіології Золотоніської районної багатопрофільної лікарні Сергія Євченка, згідно з чинним законодавством лікар не має права розголошувати інформацію про донорів:
- Можу тільки сказати, що у Золотоноші мешкає 68 почесних донорів. Люди отримали це звання, починаючи із 60-х і до 2000 років. Це кадрові донори, які здійснили не менше 40 безоплатних кровоздач. А у селах таких 18. Наразі ми маємо кандидатів, які можуть стати почесними донорами. Для цього всі документи, у тому числі, і про здачу крові, направляємо у Черкаський обласний центр служби крові.
