Правду кажуть: щоб пізнати людину, треба з нею пуд солі з’їсти. Так вийшло й зі мною. У пошуках героя-холостяка зупинилася на кандидатурі відомого у Золотоноші і Золотоніському районі затятого одинака з досвідом Віталія Степаненка. Зауважу, вмовляти його для винесення на загал подробиць особистого життя довго не довелося. Погодився відразу: «Якщо це треба людям, я – з радістю!».
Здавалося, все буде, як по маслу: знаю чоловіка давно, є прихильницею його творчості, захоплююся його енергією та працелюбством, жартівливістю та артистизмом… Але минала година, півтори, цокала друга, а я все ніяк не могла зрозуміти і докопатися до істини: чому щира, відкрита і щедра людина протягом життя залишається одинаком? Під час всієї розмови моя думка про співрозмовника змінювалася кілька разів. Прискіпливий? Та ні, стандартами не обмежений. Сором’язливий? Не настирний? Зі своїми тараканами у голові? Знову ж таки, ні! Тоді що? Я не зрозуміла. Може, це під силу вам, читачі?
- Віталію, за плечима – шостий десяток, а родини немає. Невже Ви й досі не зустріли ту, єдину на все життя?
- Скажу відразу, я не позбавлений жіночої уваги. Стосунки з представницями прекрасної половини людства у мене були тривалі й короткі. Іноді їхнім ініціатором був я, іноді – дівчата. Найдовші тривали 15 років. Бувало, що закінчувалися за кілька місяців. Але зауважу, з кожною з моїх жінок я розлучався чесно і нині до них добре ставлюся, з повагою, завжди готовий допомогти і підтримати. Припускаю, що дехто цим, навіть, користується. Я не з тих чоловіків, хто вихвалятиметься своїми здобутками на любовному фронті. Менше слів – більше діла.
- Чи пам’ятаєте своє перше кохання?
- Звичайно. Їх було аж три. Але коханням це назвати важко. Захоплення, закоханість. Мені не було й 15, коли став студентом Черкаського музичного училища. Там припала до душі Юля. Родом з Черкас. Дружили з нею, зустрічалися, ходили під зорями на побачення. Але після закінчення роз’їхалися за направленнями…
- І більше ніколи шляхи не перетиналися?
- Один раз потому бачив її. Пройшло років 20, а може й 30. У Золотоноші, у парку ім. Шевченка на концерті. Наші «Задніпряни» вже виступили, і я сидів у залі. Вона підійшла: «Вітю, ти мене впізнаєш?» Ну, як не впізнати? Вона зовсім не змінилася! Одружена, живе в Росії. Гостювала у родичів. Посиділи, погомоніли, позгадували.
- А ще два «перші кохання»?
- Це було, коли прийшов працювати художнім керівником у село Богуславець. Симпатія прокинулася відразу. Але, мабуть, через мою гордість стосунки не склалися. Та й вона не проявляла інтересу на кінцевий результат. Тому все, що так яскраво спалахнуло, яскраво і згасло. Третє кохання – це 15-річні стосунки. Вона була молодшою на 18 років. Але не склалося. Не знімаю своєї вини. Вона – і досі в пошуках.
- Як складалося потім? Які стосунки для Вас залишилися найбільш вразливими?
- Підрахунків не вів ніколи. Одна з моїх обраниць присвятила мені цілу збірку віршів. Чудова поезія, душевна. Один з творів поклав на музику. На мій погляд, непогана вийшла пісня. Взагалі, я - за чесність. Дуже ціную, якщо ставлення до мене душевне, щире, непідробне. Бо закон бумеранга спрацьовує завжди.
- А, можливо, хтось завдав болю і Ви озлобилися на все жіноцтво?
- Та ні, вона не хоче, а мені й не треба. Ні на кого не тримаю зла, ні на кого не ображаюся. За Фрейдом: все, що нас не вбиває, робить сильнішими.
- Що в жінках Ви сприймаєте з презирством?
- Не люблю тих, хто хоче керувати і командувати чоловіком. Хто зухвало демонструє своє «я», хто крутить чоловіком, робить його підкаблучником, розтоптує в ньому особистість. Нас у сім’ї троє: я - найстарший і 2 молодші брати. Ми звикли, що батько з матір’ю все вирішували спільно, вони ніколи не сварилися.
- Давайте спробуємо створити еталон жінки для Вас.
- Критеріїв особливих немає. Головне, щоб розуміла і цінувала мене, як людину. Щоб сама була людяною у ставленні до інших. Була надійним тилом, не вдарила в спину. Життя - коротке, його не варто витрачати на підлість. Ціную жіночу стійкість, цілеспрямованість. Одна з моїх симпатій мала позашлюбну дитину. Через це у неї, єдиної доньки, не склалися стосунки з батьками. Вона співала у моєму колективі, там і зав’язалися стосунки. Потім вийшла заміж. Невдало. Підтримував матеріально. Спробувала вдруге. і зараз все у неї добре. Не зупинилася, а боролася за своє щастя. Не виключаю вірність… А втім, усі названі якості у людини можуть бути, а не складається. Ідеальних же немає.
- Жадібна чи щедра?
- Ні-ні, з жаднюгами нам не по дорозі. Я, по своїй натурі, людина добра, поділюся останнім. Мені багато не треба. Завжди пригощу кожного, хто переступить поріг. Чай, печиво, бублики, молоко.
- Молоко? Власне, домашнє?
- Так, екологічно чисте. Тримаємо з братом корівку Малинку, їй 7 років. Вранці дою о 5-ій годині, ввечері – коли приїду велосипедом з міста, де працюю у міському Будинку культури. В обідню пору – брат на посту. Молоко беруть друзі, сусіди – усі, кому треба. Заготовляємо для неї сіно, купуємо жом, мелясу, січку.
- У Вас багато друзів. У домі ніколи не зачиняються двері від незчисленних відвідувачів. Величезна армія приятелів. Невже ніхто ніколи не робив спроби посватати такого легеня?
- Я Вам більше скажу. Окрім моїх друзів, багаторазовими свахами були мої «дівчата»- співачки із золотоніського хору ветеранів та новодмитрівського ансамблю. Їм усім дуже вдячний за турботу і увагу до моєї персони. Але це смішно. Наче коня на ярмарку пропонують. А для жінки такі зводини, вважаю, приниженням. Хоча й сам у ролі свахи практикував не раз. Це дуже відповідальна, делікатна й акуратна справа. Щоб ніхто не здогадався, що знайомство підлаштоване, запрограмоване. Результати бували вдалі, траплялося, й провальні.
- Чи припускаєте Ви думку про офіційне одруження?
- Навіть не знаю, що й сказати. На все Божа воля. Вибір зробити неважко, важче нести відповідальність за нього. Сім’я – наполеглива робота двох. А в нашому віці вже треба добряче працювати над собою, багато в чому поступатися, змінювати життя, що «устаканювалося» роками.
- Ваше ставлення до подружньої зради.
- Від хорошого чоловіка жінка не піде до іншого. Так і чоловік стрибає в гречку, якщо в сім’ї не все гаразд. Пізніше стосунки налагоджуються, але то тільки на поверхні – у душі вже пішла тріщина. Той, хто зрадив раз, піде на це і вдруге, і втретє. До нього довіри вже немає. Інше питання - зрада фізична. Подружили організмами та й на тому все.
- Чи використовували Вас чужі жінки у своїх цілях?
- Бувало. Я можу підіграти, але в межах розумного. Якось навіть довелося йти на контрактні стосунки, які тривали 3 роки. А взагалі то, об мене не одна зуби зламала, сподіваючись на своє, намріяне.
- Які подарунки від Вас отримували Ваші обраниці?
- Практичні. Мікрохвильовку, електрочайник, тостер. 8 Березня привітав майже 50 жінок, подарунки підготував для 7. Люблю робити приємне без прив’язки до дати, а при можливості. Вважаю це елементарною порядністю. Сам бути в центрі уваги не терплю. Не люблю, коли мене хвалять, захоплюються, сиплють компліментами.
- Чи будували б стосунки із жінкою-начальником, котра отримує солідну зарплату?
- Ніколи не жив за чужий рахунок, тим більше, за рахунок жінки. Сама заробила, хай сама й витрачає. Мені навіть нецікаво, куди і скільки. Фінансова сторона погоди в домі не робить. Далебі важливіше, чи готова начальниця бути вдома покірною, чи роздаватиме команди, як на роботі. Якщо до компромісу не схильна, нащо закладати фундамент – хатка завалиться.
Розпрощалися ми з Віталієм, завершивши важку філософську бесіду, жартома: збери маестро усіх своїх амурних шанувальниць разом – чудовий би співочий ансамбль вийшов!
Вдячна своєму герою за відвертість, щирість і прямоту, приємне спілкування і можливість ставити навіть, у деякій мірі, некоректні питання.
