Є безліч місць для знайомства - кафе, дискотеки, навіть на вулиці, як не банально, можна зустріти свою долю. Хоча, зважаючи на нинішню ситуацію через коронавірус, коли люди обмежені у спілкуванні, наразі ця тема не актуальна. Вже давно перестали бути дивиною знайомства по інтернету. Чи справді реально знайти свого єдиного чи єдину у безмежній «всесвітній павутині»? Наші герої переконалися, що народне прислів'я не помиляється: доля і на печі знайде!
Якби не інтернет, ми б ніколи не зустрілися
Марина та Максим Владимирські - обоє із Золотоноші. Вона закінчила школу №3, він – шосту. Дівчина навчалася у Черкаському технологічному університеті, а юнак – у Переяслав-Хмельницькому педагогічному. До рідного міста приїздили не так часто, кожен мав своє коло знайомих. Допоміг випадок. Максим залишив коментар під світлиною дівчини на її сторінці в одній із соцмереж, яка тоді була дуже популярною серед молоді. Він Маринці сподобався і зачепив: що за хлопець? Зайшла на сторінку – наче десь мимохідь і бачила. Подякувала. Так стали спілкуватися віртуально. Зустрілися. А потім - побачення, зустрічі, кохання – усе закрутилося дуже швидко. Напередодні 2020 року Максим та Марина відсвяткували перше десятиліття свого знайомства.
- Інтернетних стосунків не боялася, бо Макс – із Золотоноші,- розповідає дівчина. – До того ж, його обличчя видалося знайомим. Десь, колись, можливо, ми й пересікалися. Між нами лише 2 роки різниці у віці.
У слухавці почувся дитячий голос.
- Це наш Діма – маленький синочок, - пояснила щасливо. – Нам уже 2 рочки й 9 місяців!
Рости, малечо, на радість! А за кілька років мама з татом поділяться з тобою своєю історією знайомства, початок якій поклав татусевий коментар до світлини.
Зав’язувати стосунки треба на чесності
Олександр і Людмила Ляпкали не роблять секрету зі свого знайомства завдяки сайту. Ініціатором був Олександр. У першому своєму повідомленні він написав: «Привіт, землячко». Саме це й зачепило Людмилу. Повіяло від того слова чимось теплим і рідним, своїм. Він - із Чорнобаю, вона – із Золотоноші. Не приховують, що вдатися до такого неординарного, але сучасного знайомства, підштовхнув вік – їм далеко за 30. Обоє чудово пам’ятають той день – 13 лютого 2018 року. Спочатку спілкувалися на сайті знайомств, потім - у Фейсбуці, згодом перейшли на телефонні розмови. Вже за 2 тижні Саша приїхав до Золотоноші. Гуляли містом, обмінювалися поглядами на життя, ближче пізнавали одне одного.
- До зустрічі, - сказав юнак на прощання.
І наступне побачення відбулося вже за тиждень. Зустрічі стали регулярними. Восьмого березня дівчина представила обранця своїй родині. Цього дня традиційно Савченки збираються за великим сімейним столом у повному складі.
У квітні, на Великдень, Люда приїхала у гості до Олександра. Він познайомив дівчину з батьками.
- Моїм вона одразу сподобалася, - розповідає Саша. – А хіба могло бути інакше, адже вона дуже комунікабельна, привітна, практична і така веселунка. Її посмішка і відкритість обеззброять будь-кого.
Не все відразу було рівненько, як по маслу. Зійшлися дві дорослі людини, кожен зі своїм устроєм і характером. Але спільне бажання – мати міцну і надійну родину – привчило поступатися, рахуватися, зважати на бажання іншого. І їм це вдається. Нині Ляпкали тішаться маленьким Іванком.
- Жодного разу не пожалкувала про свій вибір в Інтернеті, - каже Люда. – І всім знайомим раджу. Єдина порада: не треба виставляти свої «відфотошоплені» світлини, не треба приховувати, якими ви є в дійсності. Будь-які стосунки варто розпочинати з чесності, прямоти і відкритості.
Послав їй свій номер мобільного
Як не дивно, але інтернет теж став «свахою» для Оксани та Сергія Візерських. Хоча й вчилися в одній школі №3, і Сергій знав дівчину-однокласницю свого молодшого брата, та симпатії одне одному не проявляли. Тільки через кілька років, дякуючи виставленим світлинам у соціальних мережах, зав’язалися стосунки.
Першою «клас» натиснула Оксана. Ну дуже вже сподобалося фото, ще й на моніторі можна кожну деталь скрупульозно роздивитися. Це вам не мельк на вулиці, де погляд ковзнув та й згас. Сергія це зацікавило. Він у відповідь вже на «класи» не скупився. Потім запропонував у повідомленні: «Зустрітися за філіжанкою кави». «Я - не проти», - погодилася на побачення. Скинув Оксанці свій номер телефону. «Оце нахаба! Хоче, щоб я перша телефонувала!» – про ці перші думки про себе Сергій дізнається аж за кілька місяців. А тоді… Тоді дівчина у відповідь скинула свій номер! Отак!
Зустріч пройшла у кафе. Це було 20 вересня 2012 року. Букетно-цукерковий період тривав до травня наступного року і завершився логічно щасливо: 25 травня молодята стали на весільний рушничок. Нині у родині підростає 6-річний Женя, продовжувач роду Візерських. Він – мимовільний доказ того, як часто доля людей залежить від банального натискання кнопки.
Нині у світі вирує страшна хвороба. Україна на карантині. Багато хто з нас залишився вдома наодинці з Інтернетом, який став другом, порадником, розрадником, інформатором. Не виключено,що у ці тяжкі дні ваше коло друзів розшириться, а, можливо, ви знайдете вірного супутника, як наші герої. Не бійтеся натиснути кнопку.
