Паперові листи – це пам’ять, що гріє серце і душу. Я сама й донині зберігаю пожовклі конверти від свого першого кохання, від подружки, котра після інститутського розподілу робила перші вчительські кроки. Їм уже понад 35 років, але перечитую і відчуваю їхнє тепло, щирість, відкритість. Це не холодне СМС, скопійоване в інтернеті, яких у свята надходить сотні, і всі вони один в один схожі. Люди розпрощалися з папером… Та отримати листа на пошті значно приємніше, аніж «бульк» на ноутбуці…
Надія Апальковська – одна з тих небагатьох золотоніських адресатів, яка отримує і надсилає «живі» листи.
- Конверти, підписані моєю рукою, летять у Тетіїв на Київщині. Там проживає моя подруга Галина Петрівна, з якою ми листуємося вже майже 25 років. Уже й не пригадаю, як ми з нею познайомилися. Я працювала адміністратором у нашому готелі. А потім, так склалося у житті, довелося змінити місце роботи. Прийшла у відділення зв’язку, що на розі Черкаська-Незалежності. Думаю, попрацюю місяців 2, доки знайду щось пристойніше, вигідніше. Та й зачепилася на 26 років. Мабуть, там і перетнулися стежки-доріжки з вірною подругою, яка теж працювала листоношею.
Зараз ми вже на пенсії. І хоча нині модно писати СМС, у вайбері та слати віртуальні листи, ми собі не зраджуємо. Наші сповіді одна одній вміщуються на 6 аркушах із зошита. Пишу про все, що робила, що думала, про наше місто, людей, про двох лебедів на ставку. Зараз для цього маю вдосталь часу. Тепер навіть сама дивуюся, а тоді, де я його брала, коли й на роботу треба бігти, і сина до школи зібрати, і вдома лад дати, і в село щотижня з’їздити на город. У короткій СМС всього, що наболіло, не викладеш. Лист – це зовсім інше. Згадую нашу вчительку російської мови Вікторію Миколаївну з Харківщини, яка вчила нас писати твори. Зараз, як подивлюся, які теми для письмових роздумів має онук-восьмикласник, то мені його стає шкода. Ні душевності, ні власної позиції.
Про віддану любов до «живого» листування Ніни Коваленко-Бублик знає багато її знайомих. Та й багатьом зовсім незнайомим людям відома ця вишукана жіночка, котра напередодні свят несе на пошту кіпу вітальних листівок.
- Шлю вітання своїм однокласникам, племінницям, друзям, сватам. Мої листівки летять у Калінінградську область Росії, у Вінницю, Київ, Харків, Корсунь. Бувало, що за раз відсилала їх до 50 штук, а зараз це стало розкішшю, не можу собі дозволити. Конверт коштує гривню, а марка до нього аж 9. У Росію - 45 гривень. А ще вартість самої листівки додайте. От і виходить це задоволення пенсіонеру не по кишені. Та ще й пошта наша працює незадовільно. Спеціально відсилаю свою кореспонденцію до свят завчасно, так привчилася за 50 років. У чому парадокс. Усі мої друзі, рідні, приятелі звикли до свята чекати моє оригінальне вітання. Адже у конверт вкладаю якийсь цікавий сюрприз – засушений пролісок, чорнобривчик або малюночок. І коли звістки із Золотоноші немає – починають хвилюватися і телефонувати. Маю товариша у Чорнобаї Гармату, знайомі з ним ще по комсомольській роботі. Так він теж, як і я, віддає перевагу й донині справжнім листівкам.
Донедавна листувалася зі своєю однокласницею Катею, котра мешкає в Донецьку. Цій переписці понад 50 років. Але раптом зв’язок обірвався. Знаю, як їм там нелегко зараз, тож завжди намагалася підтримати морально. Нещодавно у ті краї їздила приятелька-сусідка. Дала їй номер телефону та адресу, щоб дізналася про долю Каті. Але телефон мовчить, а квартира зачинена.
Володимир Горьовий:
- Ще років 4 тому листоноша приносила листівки до свят. Зберігаю їх з любов’ю. А зараз переважно усі телефонують. Світ змінюється, рухається вперед, і ми разом з ним.
Як розповіла оператор центру відділення поштового зв’язку Золотоноша-2 Ольга Харченко, листи і листівки нині стали рідкістю. Переважно це письмові повідомлення від організацій, установ, банків. Регулярні листи отримують ті пенсіонери, які вірять у безпрограшну лотерею і сподіваються на старості літ виграти омріяний автомобіль.
Для сучасних діток диковинкою є звичайний конверт і марка. Якось третьокласниця з цікавістю запитала про написану поруч з листом адресу, що побачила у підручнику з англійської мови: «Що це?» Дістала із шухлядки старого листа. «І в моєї бабусі такі є, багато! Вони всі у коробочці складені, - зраділа. – А де їх беруть? У мене таких немає!»
Листи відходять у минуле. Вони стають історією…
