На похорон брата-героя «Тіхон» приїхав з госпіталю

Алла Капля Головна редакторка

25 квітня 2024 16:00

«Тіхон» - позивний нашого захисника Олександра Хоменка. Його батьківщина – село Кропивна, куди родина Хоменків переїхала із Свічківки, що на Драбівщині. Ось тому у двох братів – різні місця народження: старший на 12 років Віктор народився на Драбівщині, а молодший Олександр – на Золотоніщині.

До початку повномасштабного вторгнення Хоменко-молодший працював на золотоніському ДП «Златодар». У його обов’язки входив контроль за якістю збіжжя на зберіганні: трудився у сушарці. У 2020-му році підписав контракт для проходження служби у Збройних силах України. Потрапив до 72-ої бригади ім. Чорних Запорожців. Саме цей підрозділ у перші дні російсько-української війни давав відсіч рашистським загарбникам під Києвом. Військовий пригадує, що битва за село Мощун стала вирішальною для захисту Києва. Невелике село знаходиться трохи далі від Пуща-Водиці, воно було практично повністю зруйноване.

Разом з побратимами нещадно нищили ворога, який розмістив купу своєї техніки у цьому селі.

Саме його бригада — один із тих підрозділів, який завдав вирішального удару ворогу в Київській області. Не всі Чорні Запорожці повернулися з боїв за Київ. Але українська піхота впевнено дала по зубах «елітним» підрозділам російської армії.

- Активні бойові дії під Києвом тривали і вдень, і вночі. Обстріли ворожої артилерії мирної інфраструктури не зупинялися ні на хвилину… Це було справжнє пекло. Оборона Мощуна – найбільш пам’ятні мої враження,- ділиться Олександр. – Далі був Вугледар…

Водій боєприпасної роти згодом став кулеметником. Старші побратими посвятили в ази поводження з кулеметом, під їхнім наглядом швидко опанував зброю.

Під Вугледаром у жовтні 2023-го отримав тяжке поранення і контузію. Лікувався у госпіталі Кривого Рогу. Там і дізнався про загибель старшого брата Віктора, який героїчно поліг 8 листопада на Донецькому напрямку. Дуже переживав за маму - Любов Павлівну: «Як вона витримає втрату старшого?» Адже має хворе серце, яке на додачу порубцьоване переживаннями за обох синів, котрі з перших днів війни стали на захист рідної землі.

- Я приїхав з госпіталю, мене відпустили. Хіба міг не попрощаться з братом? Не провести його в останню дорогу… Не підтримати маму, тітку, родичів, - неохоче пригадує ті чорні дні.

Після демобілізації зв’язок з побратимами не перериває. Душею він там, з ними на позиціях.

- Мені важко спрогнозувати, коли над Україною зійде сонце Перемоги, - не може відповісти на пряме питання, - дуже багато різних факторів: військових, політичних, людських. Боляче, що гинуть побратими, молоді хлопці, вмотивовані патріоти…

Завжди захоплююся кмітливістю, оригінальністю, влучністю та обізнаністю наших воїнів, котрим немає рівних при виборі позивного.

От знаєте чому Саша Хоменко став «Тіхоном»?

Відгадка дуже проста: він кинувся у вічі побратимам своєю панамкою та чорними окулярами. Ну точно, як герой мультика візуально, але ще й схожий за іншими параметрами: турботливий, але трохи буркотливий, подеколи винахідливий.

Під час служби командування 72 ОМБр неодноразово представляло Олександра Хоменка до нагородження. У лютому 2024 року у день 104-ої річниці битви кінного полку Чорних Запорожців з московсько-більшовицьким військом у Золотоноші, у місті відбулися урочистості. Біля пам’ятника Чорним Запорожцям, встановленому у 2017 році на місці кровопролитної битви, військовослужбовцям 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців голова Черкаської обласної військової адміністрації генерал Ігор Табурець вручив державні нагороди. Серед нагороджених і Олександр Хоменко, який отримав з рук генерала подяку Черкаської обласної військової адміністрації за віддану службу.

Нині Олександр Хоменко демобілізований. Він доглядає за хворою мамою. Часто топче дві стежки: одну на сільське кладовище у Кропивні, де похований Віктор, а другу – на Алею пам’яті у Золотоноші, де з банера дивиться його старший брат, що навіки залишиться 48-річним…