Нашому земляку з Піщаного усього 36 років. 10 з них чоловік стримує натиск войовничого сусіда-загарбника. Народився Григорій під Черкасами, у мальовничому селі Степанки. Проте доля закинула його на Золотоніщину, де знайшов свою пристань та одружився. Звичайно, коли вперше вирушав на Схід у 2014-му, дружина з 4-місячним дитям на руках, була категорично проти. Як і кожній жінці, їй хотілося чоловічого плеча, надійності і затишку в оселі. Проте Григорій мислив масштабніше: це відносний спокій, бо на нашу землю ступила нога підлого ворога.
У 2005-му після закінчення Степанецької загальноосвітньої школи пішов служити строкову до лав Збройних Сил України. Після демобілізації відразу підписав контракт. Коли збіг термін контрактної служби, одружився, займався власною справою. Тож у 2014-му мав військовий вишкіл, а головне – чітку патріотичну позицію: зайдам треба дати по зубах, та так, щоб ніколи більше не хотілося зазіхати на чуже.
-
- Прийшов солдатом, був командиром відділення, головним сержантом взводу, - ділиться воїн під час нашої короткої аудіорозмови. – Нині – головний сержант батальйону 95-ої бригади.
За ці роки виконував обов’язки солдата-піхотинця,кулеметника, командира відділення швидкого реагування. Як каже сам Григорій, «робив свою роботу», де б не наказали і куди б не послали.
Днями наш земляк отримав високу державну нагороду – нагрудний знак «Золотий хрест» від головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Цією відзнакою нагороджують військових рядового та сержантського складу Збройних сил України за сумлінне та успішне виконання бойових завдань, за високі показники бойової підготовки. Крім цього, цією нагородою відзначають людей, які вчинили героїчні та визначні вчинки на війні.
Про «Золотий хрест» Григорія Мухоренка ми дізналися від пресслужби 95-бригади. Григорій Григорович же про нагороду каже скромно:
-
- Роблю свою роботу. І намагаюся усе робити якісно і бездоганно. На найвищому рівні. Бо війна помилок не прощає…
Його робота, в основному, це – вишкіл мобілізованих військовиків. За три тижі навчання 20 воїнів з нульовою підготовкою вже чітко розуміють, що і як виконувати, що від них вимагають і стають думаючими солдатами.
-
- За цей час виробив власну методику і вже неозброєним оком бачу, хто на що здатний, хто що може, з кого можна ліпити. І вже за кілька днів ці два десятки людей – злагоджена команда, що здатна виконувати поставлені задачі, де кожен розуміє один одного на рівні поглядів, кивків голови, знаків рук, - злегка відкриває таємниці щоденної роботи.
За словами головного сержанта, підготовка у навчальних центрах – недостатня. Вона програє безпосередньо критеріям батальйонної муштри. Адже воювати їм доводиться в основному в лісі. А тут виживає той, хто сильніший, швидший, розумніший, хитріший.
-
- Знаю, як це робити, тому намагаюся передати набуте протягом 10 років тим, хто тільки взув берці і взяв до рук автомат, - додає штаб-сержант Мухоренко.
Думають, що проскочуть
Депресія чи хандра – на це просто не вистачає часу. Бісить, що війна не для всіх, що дехто й досі вважає, що їх якось обмине. «Та ні, війна – спільна боротьба, і вона торкнеться кожного, і мусить бути справою кожного. Я теж не створений для війни, але воюю, бо інакше не можна! Чому люди вперто не хочуть усвідомлювати це зараз? Бо тоді буде пізно»!
Протягом двох років Григорій не бачив свою сім’ю. Сумує за дружиною і дітьми, яких у нього вже двоє.
-
- Наша бригада одна з тих, хто не був на відновленні. Ми зайшли на виконання бойового завдання ще у жовтні 2021 року. З того часу бійці не були на ротації. Усім хочеться відпочити, побути вдома.
Розповідає, що за час служби був двічі поранений. Але більше у душі печуть втрати батальйону. Болить, коли гинуть хлопці. «Це не передать словами… Я ж їх так готував! Так учив! Дужу вкладав…»
Незвичайна мрія та як вистояти і не втратити здорового глузду?
Відрада нашого Героя – собака Бруно. Це німецька вівчарка. Він її купив і дресирує. Довго не міг відважитися. Адже бойовий пес у нього вже був. Теж отримав поранення. Підлікували його, але він однак помер. Ще молодий, усього 8 років, вже навчений.
Традиційно поцікавилася мріями після Перемоги.
- Яке найбільше бажання маєте, коли поставите автомат і знімете берці?
Якщо чесно, то відповідь мене спочатку шокувала. Вже згодом збагнула її зміст.
-
- Готуватимуся до нової війни… Ні не особисто, а країна. Ми повинні мати достатньо навчену армію, достатню кількість зброї, повітряний і морський флот. Щоб нікому й на думку не спало зазіхати на наш суверенітет, на нашу незалежність. Щоб загарбники навіть голову боялися повернути в бік українського кордону.
Додати нічого. Бо в цьому згодна із Григорієм Мухоренком навіть не на сто, а на всі двісті відсотків.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити
