5 лютого в боях під Вугледаром загинув золотоніський Герой Павло Тимошенко. У роковини його смерті публікуємо спогади батьків Паші – Наталії Григорівни та Олександра Миколайовича
До війни, працював телеоператором новин по Черкаській області. Корпункти від телеканалів - СТБ, 1+1, ВІККА. Останнім місцем роботи став Інтер від Києва.
Він мав постійні відрядження у Полтаву, Кременчук, Світловодськ…
З листопада 2013 року – на Майдані. У перших рядах з відеокамерою в руках був і в січні 2014 року, коли мирний протест на Майдані доповнився силовим протистоянням на вулиці Грушевського. Паша завжди був у гущі подій.
Війна для нього 24 лютого 2022 року. З першого дня пішов у тероборону Золотоноші. Війна внесла жорсткі корективи до мирного життя нас всіх. Паша не обдумував ні хвилини, його слова: «Якщо не я, то хто?».
Наш син був хоробрим, порядним, любив справедливість, вів здоровий спосіб життя. Був справжнім чоловіком. Людиною діла і слова. Дуже переймався за свою родину, дітей, яких у нього лишилося троє. Паша думав про їхнє достойне забезпечення. Не мав ні вихідних, ні святкових днів. Така в нього робота. Усі святкують, а працівники комунікаційних систем повинні вчасно забезпечити людей інформацією.
Як згадують колеги, був професіоналом журналістської діяльності. Відзнявши сюжет, бачив його в начитці Стаса Кухарчука без зайвої обробки.
«Знахар», «Цирюльник» - такі позивні на фронті дали Паші побратими. І не дарма. Навики і знання з медицини стали в нагоді для надання медичної допомоги товаришам. Життя загартувало Пашу до війни…
Лікував сина, вивчав медичні препарати, дію лікарських трав. Нам, батькам, боляче про це згадувати. Що довелося нам всім пройти, а особливо синові...
До війни все спішив… Якщо була вільна хвилинка – облаштовував своє обійстя. Адже вибирав його, щоб вільно жити на природі. Де і солов’ї, і насаджені ним рідкісні ялинки, туї, троянди, лаванда. Ставок загледів у когось…В цей же день викопав, підготував все для розведення рибок з міні фонтанчиком. А будівельні навики унаслідував від тата та запозичив з інтернету.
В будиночку власноруч викладене панно, а вхід красиво оформлений плиткою. Де не станеш, його любов залишена і на батьківському дворищі: туї та інша пам’ять.
Дуже міцні були зв’язки між нами. Син був уважним, піклувався про сім’ю, про нас, батьків, навіть з фронту. Про себе коротке повідомлення з позицій: «Все норм. ОК.» Не можна, щоб русні не видати свої позиції. Ніколи не жалівся.
Був виконавцем на всі сто, на нього сміливо можна було покластись. Говорив: «Я своїх не кидаю». Навіть перед останнім боєм, при наявності рекомендацій лікарів на амбулаторне лікування, на пропозицію побратимів залишитись у тилу, відповідь була однозначна: «Ні». Таким був рішучим, хоробрим, ніколи не зраджував своїх.
Від батьків, бабусі та дідуся – запозичив чесність, порядність, працьовитість, любов та повагу до старшого покоління.
Пішовши в тер оборону. Того ж року відвів з дружиною донечку у перший клас. Яка радість була – донька у вишиванці. Спогади залишаться тільки на світлинах…
Наталія Тимошенко
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
