МАРИНКА. Це ім’я знає вже майже кожен золотонісець. Хоча власницю більшість ніколи не бачили вживу. Але те, що Маринка із Золотоніської громади, що вона лікарка, яка потрапила в полон з морськими піхотинцями - знають всі.
За неї молилися, про неї писали. Завдяки постійним публікаціям, оприлюдненням і рідній сестрі Маринки, яка не покладаючи сил «кричала» про рашистський злочин на всю Україну, історію медикині не дали забути. І 17 жовтня став одним з найнезабутніших і найщасливіших днів у воєнний період. Маринку, разом із 107 українками, повернули з полону. Радості і щастю золотонісців не було меж! Усі раділи і вітали, знайомі і незнайомі, рідні і зовсім чужі. Хвиля піднесення накрила усю Золотоніщину.
Наразі Маринка на реабілітації. Вона вчиться планувати свій день, щодня дякує українському сонцю та радіє маминим вареникам. А ще пише бункерні замальовки. Документальні, про пережите. Про врятованих морпіхів-побратимів, підбиті будівлі, звуки пострілів, крики «Повітря», про шанс покупатися… Бункерні історії. У цих рядках все: біль, страждання, незламність, віра і сподівання. Її слова шкрябають душу. Все до щему правдиве. До сліз. З перших вуст.
Саме ці дописи редакція сайту Золотоноша.City буде публікувати надалі під авторством Марини Сергієнкової.
Історія з бункера. №1. ГОРОБЧИК
Черговий виклик. Їду. Vova Labuzov лиш десять хвилин тому вручив мені рацію і така от доля, що зразу ж виклик. Найстрашніше вийти з бункера, далі - адреналін, страху немає. Мій водій в окулярах, бо половини лобового скла з його боку вже немає. Я мовчу. В голові прокручую варіанти поранення і відповідно алгоритм надання допомоги. Вже місяць війни, а я й досі так і не звикла до прильотів. Приїхали. Є важкий, і я не про стан. Будівля повністю зруйнована і він височенько так, наче окремо прилетів туди.
І тут знову по рації – повітряна загроза. Це нас прискорює, гул винищувача ще додає адреналіну. Нести пораненого допомагають хлопці, справжні побратими. Рушили ми швидко, надання медичної допомоги, огляд, все в дорозі. Ми таки встигли його вивезти. Того важкого звуть Горобчиком. Такий маленький, хороший, 100-кілограмовий горобчик, дуже вдало скатапультував на будівлю і залишився живий. Ну, а як інакше? Він же Горобчик! Отож дуже важливо себе правильно ідентифікувати.
Далі буде…
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
