Ось уже 17 років Володимир Янчий очолює одну із сільських рад на Золотоніщині - Благодатнівську. За цей час багато чого змінилося, однак незмінним залишається його бажання трудитися на благо громади.
Народився Володимир Янчий у Золотоноші, навчався у другій школі, на той час вона мала спортивний напрямок. Займався гирьовим спортом і дзюдо. Виступав на першості України. Після школи вступив у Черкаський педінститут, але перебороло бажання разом з усіма йти в армію. Два роки служив в елітних військах, потім закінчив Дніпропетровську школу МВС. Із 1979 року почав працювати у золотоніській міліції на різних посадах. Був і дільничним, добре знав район і людей. Мабуть, не було такого будинку, в якому б не відав, хто живе. Коли у 2003 році в Чапаєвці обирали сільського голову, запропонував свою кандидатуру. Люди підтримали.
- Володимиру Васильовичу, при яких керівниках Золотоніського району довелося Вам працювати? З ким було легко, а, можливо, з кимось не дуже?
- Розпочинав, ще коли головою Золотоніської РДА був Борис Євмина. У цілому за цей період довелося співпрацювати з шістьма очільниками району. Хочу сказати, що я - людина військова: сказали, значить, це треба робити. З усіма головами адміністрації, районної і сільських рад працював і не мав ніяких конфліктів. Для мене головне – це відкрито дивитися людям в очі. А як це зробити, коли сільська рада – дотаційна? Півтора мільйона гривень треба щоразу випрошувати у районі. І на зарплату, і на енергоносії. Коштів у сільському бюджеті немає, тож на інші потреби села допомагають місцеві господарники, йду до керівників - СТОВ «Чапаєвське» Анатолія Марченка та МУВГ «Лівобережне» Володимира Манька, а також до підприємців. Багато чого робимо своїми силами. Там пам’ятник зробили, там відпочинкову зону, і все це треба утримувати та прибирати. Заковика, для прикладу, в тому, щоб привести до ладу територію на березі Дніпра, необхідно у Черкасах отримати дозвіл, бо це - рекреаційна зона. Зробити освітлення вулиць немає за що. Щебінь завезли, цеглою ями закидали - ось і вся робота. А щоб капітально відремонтувати сільські дороги, грошей катма. Одні розуміють ситуацію, іншим доводиться пояснювати.
- Що вважаєте головним у своїй роботі?
- Головне - працювати разом з людьми і для людей. А підтримкою сільському голові повинна бути держава. Якщо виділяєте гроші, то контролюйте, що за них зроблено, щоб потім не було ніяких нарікань і претензій. У селах з достатнім бюджетом легше працювати сільському голові і зробити можна більше. У нас же ситуація зовсім інша.
- Як вважаєте, завдяки кому або ж, можливо, чому Ви такий довгий час очолюєте громаду?
- Бо працюю з людьми. І хто б, що не говорив – треба вміти пробачати. За всі ці роки я всім людям вибачаю. Можливо, дехто почув від мене якусь грубість, але це було, вважаю, справедливо. Завдяки розумінню людей я так довго і працюю. Образи ні на кого не тримав. У мене така позиція: я говорю те, що думаю. Не вмію лукавити. Адже робота сільського голови - виконувати той закон, який стосується місцевого самоврядування.
- Чи важко бути сільським головою?
- За останні десять років у мене склалося враження, що сільський голова є заручником системи. Ось наведу лише один приклад. Раніше ветеранів війни ми могли забезпечувати пільговими дровами. А зараз у нашому лісі дров лежить купа, через рік-два вони згниють. Якщо ж самовільно полізеш до лісу, то проблем не обберешся. Земля ж наша і ліси теж. Тож, організуйте у правовому полі заготовку для людей. На жаль, цього немає.
- Якою бачите перспективу свого села?
- Перш за все, має бути державне фінансування такого великого села, як Благодатне. У ньому більше 5 тисяч будинків, 3400 населення, багато людей живуть у дачних кооперативах. Якщо держава нам не допоможе, ми село не витягнемо. Через дотаційність Благодатне не хоче до себе брати ніяка громада: 1 млн 600 тис грн у мінусі. Кому ти потрібен з «порваними штаньми»? Відкрито про це ніхто не говорить. Поки не буде фінансування для села – люди, які піднімали село, бідуватимуть. У Благодатному, де більше тисячі пенсіонерів, закривають відділення Ощадбанку. Куди їм йти, де сплачувати комунальні послуги? В усі інстанції понаписували листи, у тому числі, і до Кабміну. Всюди відповідь – не перспективні.
- Що Вам найбільше подобається у Вашій роботі?
- Організовувати людей, проводити суботники, приємно, що сам попрацював і милуєшся плодами спільної роботи. Гордий також тим, що у селі є колектив художньої самодіяльності «Надвечір’я», у складі якого - більше 20 людей. Виступали і в районі, і в області. Кожен раз щось хочеться нове зробити.
- Чи були у Вашому житті люди, які його змінили?
- Так. У Благодатне я переїхав завдяки Анатолію Марченку. Ще по молодості він забрав мене сюди. Не шкодую, що тоді зробив саме такий вибір.
- Якщо б могли щось змінити у своєму житті. То що б це було?
- Напевно, нічого. Що Бог дав, те й треба приймати і йти по життю з гордо піднятою головою.
- Яка Ваша найсильніша сторона?
- Якщо щось надумав, то все одно зроблю. Люблю справедливість. Ніколи не піду на якусь брехню.
- Як часто потрапляєте в екстремальні ситуації?
- Дуже часто. Але прораховую крок наперед. Бо якби я це не робив, то хто його знає, що б зі мною було.
- Що для Вас щастя?
- Щастя для мене – це коли бачу радість на обличчі тих, хто крокує зі мною по життю разом, з ким працюю, кого поважаю і люблю.
