Чи знаєте ви, що колись золотонісці жили з риби, бо Золотоношка тоді була повноводною річкою? Влітку тут купалися, на березі засмагали на сонці, рибалили.
61-річний мешканець Золотоноші Віталій Телятник до цих пір пам’ятає свою першу риболовлю. Тоді йому було років з шість. Сусід із своїм сином, його ровесником, йшли на річку, запропонували і Віталію. З палиці зробили вудочку. У такій компанії він першим піймав рибину, та ще й найбільшу. Тоді почувався справжнім рибалкою. Відтоді, мабуть, і з’явився потяг до риболовлі.
27 червня ті, хто любить займатися саме цим заняттям, мали нагоду відзначити свято – Всесвітній день рибальства. Для Віталія Телятника – це особливий день, бо присвячений його улюбленій справі, якою займається впродовж вже тридцяти років.
- Коли приїжджаєш на водойму, а там - роздолля, тиша, чисте повітря і немає міської суєти. Парує водичка, качки літають, навкруги краса… У такі моменти єднаєшся з природою і насолоджуєшся Божою благодаттю. Закидаєш вудочку і чекаєш… - мрійливо говорить мій співрозмовник.
Віталій Мефодійович розповів, що у кожного рибалки є свої секретні місця. Він облюбував заплави Дніпра. До риболовлі готується ретельно. Складає снасті, прикорм і наживку вночі, коли рідні лягають спати. Щоб ніхто не заважав. Спить неспокійно. Зате на рибалці відпочиває і відновлює життєвий баланс.
- Той, хто хоч раз побував на водоймі з вудкою, насолодився свободою, ні з чим незрівнянною радістю спілкування з природою і зловив першу в своєму житті рибу, ніколи цього не забуде, - ділиться Віталій. - Процес лову риби настільки захоплює, що з часом переростає у всепоглинаючу пристрасть. Я переконаний, що тільки по-справжньому зосереджені люди заради того, щоб побачити або відчути клювання риби, можуть забиратися у дуже віддалені і глухі куточки, годинами мокнути під дощем або мерзнути на морозі.
У кожного рибалки трапляються різні чудернацькі випадки. Найбільш пам’ятними ділиться і золотонісець:
- Пригадую, як на крючок вчепилася чималенька рибина, почав її витягувати і вже уявляв, як уловом потішу родину. Але щука була вправнішою за мене і вислизнула з рук в останній момент. Я кинувся з човна за нею. Хотів наздогнати (сміється).
А одного разу з кумом довелося рибалити підручними засобами. Зняли навіть майки, бо риби було дуже багато. Про найбільші улови не говоритиму, оскільки у нас сувора рибінспекція. Адже більше трьох кілограмів ловити не можна. Найбільшою рибиною, яку довелося піймати, була щука близько трьох кілограмів. Ловив і крупного сома, але зірвався. Мій здоровий ще росте.
Наш рибалка-любитель також випробував її на собі. І під лід провалювався, і підмокав. Особливо небезпечним вважає кінець зими, коли починає ловитися щука. Зранку ще надворі морозно, не так небезпечно. А ось коли пригріває сонечко, лід починає шипіти та розтавати, з’являються тріщини, тоді трапляється, що зворотній шлях стає дуже важким.
Щодо рибалок, які розпочинають риболовлю із приготування юшки, у Віталія Телятника своя думка:
- У мене такого не буває. Якщо прийшов рибалити, то треба займатися тільки цим. А юшка – це вже потім. Сам чищу улов, сам готую. Рідні та друзі кажуть, що дуже смачно.
Любить рибалити і син Віталія. Дружину якось один раз взяв, то стільки було емоцій! Восьмирічна внучка зараз теж проявляє інтерес до риболовлі. Недавно, коли приїжджав у гості син, брали і її із собою. Вона старалася й допомагала, навіть спіймала карасика.
- Для мене рибалка – це щось особливе, адже ніколи не знаєш, що на тебе чекає. А повертаючись додому з уловом, відчуваєш почуття глибокого задоволення, - каже Віталій Мефодійович.
