Страсна п’ятниця 2020 року запам’ятається жительці Золотоноші Т. надовго. Цього дня вона загубила гаманець із значною сумою грошей, пенсійним посвідченням і мобільним телефоном. Дуже переживала, що втратила такий важливий документ та й гадала, що на Великдень залишиться без святкового столу, бо це були останні гроші. Але доля розпорядилася по-іншому: загублені речі пенсіонерці додому приніс її спаситель. Ним виявився золотонісець Микола Тарасенко.
Кореспондент Золотоноша.City поспілкувався з Миколою Івановичем, і ось що він розповів про цю пригоду:
- Того дня я повертався від сина – няньчив внука. Коли їхав на велосипеді вулицею Ринкова, на узбіччі протилежної сторони дороги побачив футляр для гаманця. Роздивився, що у ньому були телефон, чимала сума грошей і пенсійне посвідчення. З фото на мене дивилася худенька жінка. Коли їхав біля поштового відділення, подумав, що, мабуть, вона отримала пенсію і загубила. Пожалів: як же пенсіонерці виживати? Приїхав додому, поділився пригодою з дружиною. Поговорили, що якось треба віддати людині втрачене. Залучили до пошуків сина, який виклав інформацію у соцмережах.
За словами нашого співрозмовника, буквально за годину Тарасенкам вже зателефонували, назвали прізвище, яке співпало з вказаним у посвідченні. Сумніву не виникало, що саме ця жінка є власницею втраченого. Домовилися зустрітися, але син Миколи Івановича вирішив це зробити якнайшвидше і разом з батьком поїхали до пенсіонерки додому. Коли зайшли у хату, вона була у розпачі, бо не знала, що робити, адже залишилася без засобів для існування. Побачивши своїх рятівників, її радості не було меж. Жінка дуже дякувала за чуйність та милосердя.
- Якось мені казали, якщо на Страсну п’ятницю комусь чимось допоможеш, то добро повернеться сторицею, - розповідає Микола Тарасенко. - Так і вийшло. Взагалі, у моєму житті часто траплялося, що я завжди щось знаходив. Ще малим якось гуляв на базарі, бо батько продавав свиню, а поруч з нами теж люди торгували. Вже коли вони склалися і пішли на вихід з базару, я помітив, що під столом лежав згорток. Подивилися з батьком, а там вся виручка за продану свиню. Батько відразу ж кинувся наздоганяти, аби віддати їм гроші. А я за це отримав багато цукерок. Ще був випадок, коли знайшов жіночий годинник, його також повернули власниці. Кілька років тому на Чорнобаївському ринку запримітив на землі досить цінну сережку вишуканої ювелірної роботи. Все, що знаходжу, завжди віддаю. Вважаю, що всі так повинні робити, бо ж недаремно кажуть: «На чужому горі щастя не збудуєш».
Погодьтеся, шляхетний вчинок золотонісця Миколи Тарасенка заслуговує на те, щоб про нього дізналися якнайбільше людей. Адже сучасне суспільство настільки звикло до байдужості та агресії, що практично перестало вірити в людяність і порядність. Як бачимо, ще не все втрачено, і після таких випадків ця віра знову відроджується.
