На жаль, небезпечний коронавірус поширюється планетою, змінюючи звичний ритм діяльності людей та суспільства. Але це не означає, що життя зупинилося, воно триває. У цьому ми переконалися, поспілкувавшись у телефонному режимі з головами квартальних комітетів Золотоноші.
Ярослав Гусак, квартал №6:
- Я згідний, що і впродовж карантину життя триває. Людей на вулицях мало, всі турбуються про здоров’я і це, вважаю, дуже вірно. Чим особливий наш квартал? Напевно, тим, що маємо хорошого депутата – Віктора Душку. Він багато чого зробив для кварталівців. На розі вулиці Богунського і Степової постійно була калюжа, зробили відвід - тепер вода стікає, є всі дорожні знаки. Позаминулого року зробили освітлення, капітальний ремонт дорожнього покриття вулиці Карпенка-Карого. Є ще вулиці, які потрібно ремонтувати, але вони - в проєкті, чекають своєї черги. Хотілося б, щоб на нашому кварталі з’явилася аптека. І місце вже придивилися – біля магазину. Зараз ліки пенсіонерам доставляють соціальні працівники міського Центру соціальної допомоги.
Валентина Харченко, квартал №9:
- Як таких новин - немає, через карантин усі пенсіонери сидять вдома. У нас люди дружно живуть, ввічливі, не сваряться. Спокійний квартал. Нужденним пенсіонерам та інвалідам працівники Центру соцдопомоги розвозять продуктові набори: там і крупи, і цукор, соняшникова олія і ще чимало необхідних продуктів.
Георгій Свириденко, квартал №11:
- У нашому мікрорайоні життя дещо затихло, всі стараються дотримуватися карантинного режиму. Вулиці освітлені, на це люди збирали кошти. Пощастило жителям вулиці Уляни Громової, де цілу ніч горить світло, бо лінія під’єднана до основної магістралі – вулиці Черкаська. Це трохи стримує злодіїв. У мене по сусідству живе два фельдшери, які працюють на швидкій вже десятки років. Нині переживають за свої сім’ї, бо виїжджають на виклики до хворих, які можуть бути носіями вірусу. У моє життя карантин також вніс корективи: у сина був день народження, то кожен святкував окремо. Наразі з Києва віддали двох правнуків – 6 і 11 років. У нас вулиця тихенька, діти можуть побути на свіжому повітрі. Тепер є чим займатися. Ми й живемо заради дітей, внуків і правнуків.
Ганна Печонова, квартал №23:
- Вже 20 років живу у цьому мікрорайоні. У серпні буде 2 роки, як працюю головою кварталу. До виходу на пенсію трудилася на швейній фабриці. Вдячна своїм попередникам Олександрі Дідаш та Миколі Зарубі (покійним), які багато зробили для людей. І я стараюся також не відставати від них. На нашому кварталі проживає майже 1000 осіб – 430 дворищ, із них 35 осель ромів. А це мало не 200 людей зі своєю особливою культурою та традиціями. Разом із усіма організовуємо заходи, суботники. Допомагають мені у цьому: Лідія Петриченко і Надія Приходько. Відгукуються на мої починання й Олена Чирва, Тетяна Солохутдінова та Віра Ізгагіна. У минулому році дуже допомогла Ольга Кравець, коли дитячий майданчик облаштовували. Тоді до цієї справи долучилася і вся моя родина. Чоловік турніки робив, зварив і лавочки, а доньки фарбували, бур’яни вирубували. І люди допомагали. Звичайно, хотілося б щоб більше було помічників. Маю підтримку і від Володимира Бамбули та його дружини Анжели.
Наш квартал особливий тим, що у нас красива церква, а біля неї - знаменитий пірамідальний дуб, якому вже більше 100 років, він є ботанічною пам’яткою природи. Цей дуб відомий на всю Україну. Біля церкви зробили скверик, прибрали його до весни, окультурили чорнобривцями. У зв’язку з карантином люди сидять по хатах, дотримуються режимних норм. Більше спілкуються телефоном.
Мене, як голову кварталу турбує одна проблема. Справа в тім, що на вулиці Франка є п’ятиповерхівка. Людям, які там живуть у 45 квартирах, пропонують організувати ОСББ. Проте до цього часу вони ніяк не дійдуть згоди. Наприклад, до Великодня зовсім не готувалися. Неприбрана територія зі сторони головної вулиці. Я їм пропонувала по двоє-троє самоорганізуватися і навести лад. Бо всюди ж чисто, у приватних будинках люди постаралися. П’ятиповерхівка ігнорує. Восени не прибрали і навесні не поспішають.
Ще у нас є частина території самосіїв. Два роки тому там все повирубували та вивезли, за минулий рік знову чагарники виросли, багато амброзії. Хтось з місцевих намагався щось там зробити, але до ладу не довів. Найбільше моє бажання – щоб був порядок на кварталі, щоб не викидали сміття де попало, щоб люди були активніші, спокійно реагували на зауваження та не ображалися. У сусідів, які приїхали з Польщі із заробітків, запитую: «Чи правда, що тільки перетинаєш кордон – відразу помічаєш кардинальні відмінності?» Кажуть, що так. Тож хочеться, щоб і в нас було чисто та затишно, щоб люди були добрими і ввічливими. Вірю, що так воно і буде, якщо кожен прагнутиме до цього.
Інна Потилко, 35 років, квартал №14
Менше року очолює квартал. Молода, активна, за цей час здобула авторитет і повагу. До неї прислухаються, а люди старшого віку називають по батькові. У такому віці це чогось варте.
- Працюю і поєдную роботу на кварталі. Тут народилася і виросла. У моєму мікрорайоні 11 вулиць по 55 хат. Планувала з весни з кожним мешканцем поспілкуватися і для себе зробити перепис. Щоб знати, хто як живе, у кого які проблеми. Мені дістався спокійний район. Маємо трудолюбиву сім’ю, яка займається розсадою, є великі парники. Гарні двори мають господині на Саксаганського – Наталія Денисова та Ніна Гевчук. Від ранньої весни і до пізньої осені вони потопають у квітниках. На Терещенка живе поважна родина, яка створила будинок сімейного типу і взяла під опіку дітей. Зараз розпочалися городні роботи, люди вийшли обробляти свої ділянки на Канівській. Городи посадили і відразу ж - у домівки. Про 14 квартал добре знають у Золотоніській міській раді, особливо в управлінні ЖКГ. Для нас життя на карантині продовжується.
