6 грудня 2019 року рішенням Священного Синоду Української православної церкви настоятелькою Свято-Покровського Красногірського жіночого монастиря Черкаської єпархії призначено матушку Арсенію і введено її в сан ігуменії.
Арсенія (у хрещенні Анна) народилася 10 серпня 1969 року в селі Борщівка Здолбунівського району на Рівненщині. Вона - четверта дитина у багатодітній сім’ї, має трьох старших сестер та молодшого брата. Батько, Михайло Іванович, працював водієм, понад 40 років віддавши цій нелегкій справі. Свої знання та навики шоферування передав дітям. Мама, Любов Павлівна, трудилася в колгоспі, а згодом – на цукровому заводі. У родині поважали церкву і слово Боже. Все життя мама мріяла, щоб її діти служили Господу. І Бог почув її молитви. Дві доньки – монахині Августа та Арсенія - несуть послух у Красногірському монастирі. Ще дві – Світлана і Лариса – керівники підприємств, управляють хором у приходських храмах. Син Іван, закінчивши духовну семінарію та академію, служить у семінарському храмі і працює викладачем семінарії при Свято-Успенській лаврі м. Почаїв.
У 2002-му, на 61 році життя, мама перейшла у вічність, прийнявши монашеський постриг з іменем Лівєрія. Батько – монах Спірідон, у свої 88 років живе у Почаєві, відвідуючи Лаврські богослужіння.
У 1976 році мама відвела Анну до першого класу сільської школи. Після здобуття середньої освіти вступила до Івано-Франківського кооперативного технікуму, після закінчення якого отримала диплом з відзнакою. Працювала технологом у сфері громадського харчування, контролюючи якість продукції. Робота подобалася. Але Господь судив інакше. Відвідавши у 1991 році Троїце-Сергієву Лавру, що у Загорську (нині Сергієв Посад), і почувши божественний спів монахів, семінаристів, академістів та побачивши їхнє життя, душа переродилася і захотіла чогось вищого, духовного. От і збулося предсказання архімандрита отця Кирила про чотки, які у нього якось випали на службі, а Анна йому підняла: «Це - Ваші». У відповідь почула: «Ну будуть твої!» Монашка молиться по них і береже дотепер, як вірний свідок і вказівник Божого промислу над нею.
Тільки у 1993 році, за благословенням свого духовного наставника, владики Ніфонта Солодухи (нині покійного), вступила до Золотоніського Свято-Покровського жіночого монастиря, пройшовши ряд випробувань. У 2013-му прийняла чернечий постриг з іменем Арсенія на честь преподобного Арсенія Великого.
Ігуменський хрест неймовірно важкий, він дійсно сповнений величезної ваговитості та відповідальності. Без допомоги Божої, без рясних плодів Святого духа його не в змозі понести жодна людина.
- Як і завжди, у всьому моя надія лише на Господа, який, лише одному йому зрозумілими шляхами, веде нас до звершення покликання, - мовить матушка Арсєнія. – Вірю, що не залишить мене без свого молитовного заступництва Матір Божа і святитель Софроній Іркутський – покровитель обителі нашої. Долаючи страх і невпевненість, промовляю слова, що розпочинають новий період мого життя: «Благодарю, приемлю и немало вопреки глаголю».
