Шукала синові роботу, а знайшла собі чоловіка
У 50 років Ірина Гудзенко овдовіла. Жила разом з 80-річною мамою Євдокією. Тримали неабияке господарство: корову, свиней, курей. Пальмірський цукровий завод згорнув виробництво, тож залишилася без роботи. Двоє дітей виросли і вже мають власні родини. Син Сергій мешкає на Кіровоградщині, а донька Люда – у Шполянському районі. Вже й трьох онуків має жінка. Та не може змиритися серце матері, що доводиться Сергієві поневірятися по закордонню у пошуках заробітків.
Якось купила рекламну газету, щоб придивитися вакансію синові. В око впало оголошення самотнього чоловіка, її однолітка. Зацікавило те, що мав намір переїхати у село. Зателефонувала за вказаним номером, поспілкувалися, згодом зустрілися. Виявилося, що у них багато спільного. Після двох років знайомства вирішили жити разом.
- Як кажуть, від долі не втечеш, − розповідає Ірина. – Всякого було спочатку, але якщо судилося бути разом, то ми вже вдвох три роки. Дуже хотіли обоє мати власне житло. Трохи назбирали, корову продали і купили будиночок у Кропивні. Там житло дешевше і до Золотоноші на роботу ближче. Добираюся велосипедом.
Щороку в лютому жінка бере відпустку. Не тому, що хоче схитрувати у найтяжчий місяць року: економить на проїзді в автобусі. Після основної роботи у комунальній сфері ще має підробіток.
- Додому ніколи не спішу, − каже. – Знаю, там у мене надійний тил. Віталій у нас – домогосподар. Куховарити, прати, прибирати, у хаті витопити – усе він. Хоч і має групу інвалідності, та ніякої роботи не цурається. Може й дров нарубати, і город прополоти. Увечері відчуваю себе королевою: приїду з міста, а мені ложка й миска готові. Зроду не думала, що так доля поверне: матиму і роботу, і чоловіка.
