Це питання ми адресували мешканцям будинку 41А, що по вулиці Незалежності. Багатоповерхівка помітно виділяється на фоні сусідніх будинків: має утеплені стіни, яскравий колір фасаду.
88-річна Галина Якименко живе у будинку з початку його спорудження, а це вже - майже 43 роки. Працювала в ПМК-3. Разом із чоловіком виховали двох доньок. На жаль, у 2012 році чоловік помер, брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Дочки нині живуть у Німеччині. Пенсіонерка - енергійна, життєрадісна.
- У мене золоті сусіди. Коли варимо борщ, то можемо одна в одної щось брати, - радо ділиться Галина Григорівна. - Ось, наприклад, сьогодні кинулася, а у мене питна вода закінчилася і хліба немає. Сказала сусіду Мишкові – він і упаковку води приніс, і хлібину. Або ж йду виносити сміття. Аж тут то один сусід, то інший: бабусю, давайте віднесемо! У нас всі дружні, допомагають одне одому. Тож проблем я не бачу. Єдине, що здоров’я немає, але це вже інше.
Доброю сусідкою і підтримкою для Галини Григорівни є й Тетяна Величко. Жінка всім задоволена, бо визнає, що життя у центрі, безперечно, має свої плюси: поряд - зупинки більшості маршрутів громадського транспорту, є розмаїття крамниць та парк відпочинку у кроковій доступності.
Інший мешканець цього будинку - Валерій Голуб:
- З усіма сусідами ми у нормальних стосунках. Єдина проблема - необхідний ремонт покрівлі, бо і огорожа на даху стара, поіржавіла, і шифер треба де-не-де замінити, бо з роками потріскався. Гадаю, що про це повинен подбати ЖЕК, який обслуговує наш будинок. Адже на дах нам уже полізти складно. Після буревію у 2017 році ми самі відновлювали покрівлю за свої гроші, частину - допомогло місто. Проте за ці роки на даху з’явилися нові прогалини, і коли йде сильний дощ, то мешканцям на останньому поверсі доводиться непереливки. Але з цією проблемою, я переконаний, ми гуртом справимося. У нас хороший голова будинкового комітету – Петро Кроха. Він з усіма проблемами справляється, на всі прохання уважно реагує.
Непокоїть зовсім інше – немає змін у нашому житті, які обіцяла нам нова влада, поки що я їх не бачу. Звичайно, одним днем все не зробиться, бо пенсіонерам і пенсію треба піднімати, і зарплати на підприємствах. Але ж пенсіонери як отримували по 1500 грн, так і отримують. Реалії життя заставляють людей трохи задуматись: послуги дорожчають, продукти харчування і ліки теж. Найголовніше для таких людей, як я, – це здоров’я, час біжить швидко. Немає на кого сподіватися, крім себе: діти роз’їхались, внуки теж, лишилися самі. Наскільки можливо, вони, звичайно, приходять, провідують.
Петро Кроха працював завскладом на Золотоніському ремонтно-механічному заводі, був будівельником.
- Під час буревію на нашій багатоповерхівці дуже постраждав дах, десь відсотків на 25: щось допомогли, а то - своїми коштами. Хотілося б, щоб нам зробили дорогу до будинку. Це зовсім невелика ділянка. За ці роки мешканці будинку стали однією сім’єю. Якщо у когось щось трапляється, ми збираємося, допомагаємо. Спільними зусиллями окультурили прибудинкову територію. Облаштували клумби, посадили квіти, зробили лавочку. Три роки назад відмічали спільний ювілей. Це було велике свято. Проблем наразі, окрім ремонту даху і дороги, на щастя, у нас немає, - підсумував Петро Пилипович.
