14 вересня – День скорботи в Золотоноші. На щиті – 28-річний Владислав Сергійович Мироненко. Два роки родина жила в очікуванні і надії на добру звістку. Два роки батьки сподівалися, що до свого 30-річчя їхній Влад повернеться додому. Повернувся… Чорною похоронкою з військкомату: загинув, відданий військові присязі на вірність українському народу під час виконання бойового завдання.
Владислав народився в Золотоноші 15 вересня 1996 року. Навчався в міській школі №5. Після отримання свідоцтва вступив до державного навчального закладу фахової перед вищої освіти – Черкаського художньо-технічного коледжу. Отримав диплом за спеціальністю - майстер з ремонту вантажних та легкових автомобілів.
Був призваний до лав Збройних сил України на строкову службу. За півтора роки у війську Влад відмінно опанував військову спеціальність - зв’язківець.
До початку повномасштабного вторгнення протягом двох років працював на підприємствах рідного міста. Був великим патріотом рідної країни. Щиро любив українців та свою Батьківщину. Вступив до політичної партії «Національний корпус», де головним завданням для себе вважав захисту прав людей. Влад часто брав участь у акціях, що проходили у Черкасах та Києві, щоби відстояти власні погляди та права співгромадян.
24 лютого 2022 року вже був у військкоматі. Сказав батькам – Жанні Андріївні та Сергію Володимировичу: «Хто як не я? Буду вас захищати!»
Після мобілізації два роки служив у протиповітряній обороні. Коли частину розформували, був переведений у штурмову бригаду.
10 червня 2024 року із Владом пропав зв’язок. Рідні більше не чули його голосу. Але не втрачали надію і свято вірили, що син обов’язково набере, повідомить: “ Був на завданні, у мене все норм». Натомість – болюча звістка, яка поставила хрест на усіх надіях.
10 червня Владислав загинув поблизу Калинівки Бахмутського району на Донеччині…
-
-Плачуть рідні, плачуть золотонісці, плаче й небо, - сказав на церемонії прощання у Меморіальному парку заступник міського голови Олександр Флоренко. – Молодий хлопець, який би завтра міг святкувати своє 30-річчя, був справжнім чоловіком і справжнім другом. Владислав був активним і розумним. Йому було не байдуже до всього, що відбувалося у державі. Не байдуже до життя громади. Прагнув і вимагав змін на краще. Бувало, прийде зі своїм баченням, своїми вимогами, але вислухає і зробить правильний висновок. Таким ми його пам’ятатимемо завжди. Уранці зійшло сонце і стартував новий день. Завдяки Владиславу і таким самовідданим патріотам як він. Герої живуть вічно! Слава і честь!
-
- Два роки ми надіялися до останнього, що Влад повернеться. Нам сказали, що він двохсотий, але ми чекали, вірили, що виживе. А сьогодні він тут, на щиті. Пам’ятаю Влада – маленьким безпосереднім хлопчиком, - сказала класний керівник школи №5 Світлана Заєць. – Завжди з посмішкою. Життя рано зробило його сильним. Він втратив маму, для якої був підтримкою. Рано відчув, що таке справжня любов, що таке терпіння, відданість. Його опорою в житті був батько, який протягом всього навчання сина в школі завжди був у курсі усього, дуже переживав за Влада. І з нашого маленького хлопчика виріс мужній воїн. Його патріотизм – справжній, не на словах. Коли кажуть: «Маю честь!» То саме Влад мав честь. Знаю, він свідомо пішов захищати нашу землю. Низький уклін тобі, наш дорогенький хлопчику. Хай земля, яку ти так віддано захищав, прийме тебе в свої обійми та стане вічним, тихим домом.
Посушлива осінь 2026-го 15 вересня прорвала небо затяжним дощем. Край усім надприроднім можливостям, межа терпінню і надлюдським сподіванням. Небо плаче невтішно і гірко, не соромлячись своїх сліз. Як давно не соромляться їх ті, хто приходить проводжати золотоніських дітей у вічність.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
