Реальнішої історії у нашій рубриці ще не було. Сьогодні хочемо розказати про тендітну жінку, вольову і сильну, яку не зігнули життєві обставини, яка звикла не зважати на вітер в лице, яка бореться і відстоює справедливість у цьому світі.
Марина вийшла заміж у 25 років. Завжди мріяла про велику сім’ю, щоб дітей було щонайменше двоє - хлопчик і дівчинка. Була впевнена, що будує власну фортецю раз і на все життя. Але після 7 років подружнього життя, шлюб розпався. Залишилася з маленьким Максимом і нездійсненною мрією про донечку. Попри відсутність мужнього плеча поруч, хлопець виріс справжнім чоловіком. Нині він навчається у військовому вузі. Курсанту вже довелося побувати й на навчанні у Німеччині, понюхати пороху на Миколаївському та Сумському напрямках фронту.
У червні 2024 року Марина потрапила у страшну транспортну пригоду у центрі Золотоноші. Аварія забрала здоров’я у 41-річної жінки, але не зламала її. Уже понад 2 роки вона вперто протистоїть судовій системі. Для компетентності і самозахисту вступила до вузу вивчати правознавство.
У лікарні за нею доглядав син і мама. Після виписки батьки забрали доньку до себе і ще кілька місяців вихожували. Вона заново вчилася ходити, спочатку ходунці, потім милиці. Але через 3 місяці – знову лікарняна палата. Госпіталізували за викликом «швидкої», бо раптово відкрилася велика кровотеча. Поступила по обіді, а вже вранці – складне оперативне втручання. «Якби прогавили ще добу, ми б тебе не врятували: надто багато втратила крові», - сказала гінекологиня-хірург, коли в палаті прийшла до тями. Їй видалили дітородні жіночі органи. І саме тоді вона вперше злякалася. Злякалася, що назавжди втратила свою мрію – мати донечку.
Судова тяганина її загартувала. Вселила віру, що вона в цьому світі не одна. Рівно через 2 роки, саме 11 червня (як і в той страшний день ДТП), у неї з’явилася 7-річна Дашуня. Звичайно, задля цього Марина звернулася до Золотоніської служби у справах дітей, молоді і спорту, стала на облік як потенційний опікун, за направленням пройшла 3-тижневий курс навчання у Черкаському обласному центрі соціальних служб. З кандидатурою теж допомогли золотоніські службовці.
-
- У мене не було якихось вимог, я не створювала для себе образу-стандарту, - зізнається жінка. – Тому погодилася на першу кандидатуру.
Перша зустріч відбулася на початку червня. Марина поїхала із солодощами на Канівщину, де у патронатній сім’ї виховувалася Даша. На першій зустрічі дівчинка намагалася вразити майбутню маму своїми вміннями та навичками, показувала малюнки, щебетала невгаваючи. Вихователі самі були здивовані:
-
- Зазвичай, вона себе так не веде. Явно хоче сподобатися.
-
- Який у Вас красивий манікюр! – не прогавила, аби подарувати комплімент Марині. – А на якій машині Ви приїхали?
А Марина, тільки глянувши на дитину, зрозуміла: «Вона – моя!»
На наступну зустріч жінка прихопила подарунки: для Даші та іграшки ще для двох хлопців-вихованців патронату. «А ти мене забереш?» — шепотіла дитина. Кожного вечора ми спілкувалися по відеозв’язку, я розпитувала дівчинку, як пройшов її день, чим вона займалася. Відвідин було чотири, а вже після п’ятої зустрічі до Золотоноші я поверталася не сама, а з дівчинкою.
Даша народилася і виросла у Чернігові, жила з мамою. Хоч сім’я була неповна, але дівчинці ні в чому не відмовляли. У неї була власна няня. Після початку російсько-української війни, коли почастішали обстріли рідного міста, вони з мамою переїхали на Черкащину. Жінка стала зловживати алкоголем, її позбавили батьківських прав, а дитину вилучили із сім’ї. Влаштували у патронатну родину спочатку на 3 місяці, а потім знову продовжили ще на 3.
-
- Мої батьки знають і звиклися, що я – локомотив! Якщо щось надумала, то однак свого доб’юся, - зізнається щиро Марина. – Про свої наміри усиновити дитину не казала попередньо, вони про навчання і поїздки нічого не знали і навіть не підозрювали. І сина вже поставила перед фактом: «Скинула світлину і написала: «Знайомся, це твоя сестра!»
І батьки, і знайомі, і сусіди сходяться в одному: дівчинка має схожість з Мариною. Мама сказала: «Вона – твоя!» До речі, вони обидві – липневі, з різницею у два дні.
Перше знайомство із 18-річним Максимом відбулося спонтанно. Мама чекала сина на вихідні. А він приїхав на день раніше. Марина з Дашею відпочивали на Дніпрі. Повідомлення-прохання від Макса: «Скинь геолокацію». І за кілька хвилин вже іде берегом. Даша ж коли побачила, миттю вилетіла з води і закричала на весь голос: «Дивіться, мій брат з війни приїхав!»
-
- Дитина для своїх уже 8 років багато натерпілася, набачилася, пережила, - каже моя співрозмовниця. – Я бачу її плюси і мінуси. Вона любить привертати до себе увагу оточуючих, може маніпулювати, не приховує своїх емоцій, а вони у неї за будь-яких обставин яскраво виражені. Дуже чуттєва, навчилася читати мій настрій.
Як відзначає Марина, дівчинка потребує особливої уваги й турботи. Вона поступово звикає до нової для себе атмосфери, знайомиться з новими стравами та сімейними традиціями. Деякі побутові речі ще викликають у неї певні страхи, тому мама терпляче допомагає їй адаптуватися, підтримує та створює відчуття безпеки. Поки що Даша не завжди наважується залишатися сама під час сну, хоча для неї заздалегідь облаштована власна дитяча кімната. Марина переконана, що з любов’ю, турботою та часом ці маленькі страхи поступово залишаться в минулому.
З появою нового маленького члена сім’ї у житті Марини мало що змінилося.
-
- Я перестала ходити на суботні акції в підтримку родин зниклих безвісти військових, каже. – Віднедавна я голова батьківського комітету у третьому класі гімназії, де навчатиметься Даша. Маю такий досвід, бо протягом навчання Макса очолювала батьківський колектив.
За 2 місяці Марина з Дашею вже мають власні сімейні традиції. Вони разом готують. Для цього малій господині придбали фартушок.
-
- Ми печем піцу, освоїли випічку. На поміч нам куми подарували мультипіч, - ділиться. – Але виявилося, що на молоко та молочні продукти у дівчинки алергія.
А ще вечорами мама дуже любить слухати Дашине читання і обов’язково перегляне, що протягом дня вона написала. На телефон встановила «батьківський контроль», щоб хоч якось вплинути на ігрозалежність дитини. Дівчинка обожнює шопінг, але Марина привчає, що не все побачене треба купувати.
-
- Мама, скинь Максу грошей – хай приїде, бо я так за ним сумую, - каже благальним голосом, зазирає у вічі, підслухавши розмову із сином про тимчасові труднощі з фінансами.
Даша у Золотоноші вже 2 місяці. За цей час вони вже не раз побували у Черкасах: відвідали Макдональдс та зоопарк, розважальні атракціони.
-
- Нещодавно вона була для мене просто дитиною, яку потрібно було підтримати. А сьогодні — це вже моя дівчинка, моя відповідальність, моє серце. Я навіть не знаю, в який момент усе так змінилося. Просто одного дня зрозуміла: я вже не можу сприймати її історію як чужу. Вона вчиться довіряти, вчиться приймати турботу, вчиться розуміти, що дорослий поруч може не зникнути. А я вчуся бути для неї тією людиною, якої їй так не вистачало. Нещодавно ми просто познайомилися… А сьогодні я ловлю себе на думці, що хочу дати їй не просто дім. Хочу дати їй відчуття, що вона потрібна, люблена і що в цьому світі в неї є своє місце. І, мабуть, саме в цьому й полягає справжня любов — коли чужа дитина одного дня стає частиною твого серця.
Нині родина збирається на відпочинок. Усі разом. Для Даші це буде перша поїздка на море.
Літо - пора відпочинку і розваг. А з вересня для школярки вже складена програма-мінімум: заняття у танцювальній студії (має чудову пластику, з легкістю сідає на шпагат) і у гуртку малювання.
Марина звикла нічому не дивуватися в житті і бути готовою до будь-яких викликів.
-
- Усвідомлюю, що кров людська – не водиця, і якщо Даша через кілька років зробить вибір на користь рідної матір – я прийму її рішення, - припускає віртуальне моделювання майбутнього. – Хоча вчора, коли ми йшли вулицею вона зізналася: нарешті здійснилася моя мрія: я так хотіла нормальну сім’ю – маму і старшого брата.
Не будемо вангувати і забігати за найближчий поворот: життя розставить усе на свої місця. Нині на душі Марини спокій: син увібрав від неї твердість характеру і комунікабельність. Її ранки починаються зі слів: «Прокидайся, моя зіронько», «Чисть зубчики, моє сонечко». І попри обділене здоров’я, у неї подвоєна любов і ласка до дитини, що стала вже рідною і точно вбере все те краще, що не роздавити і не вибити з її єства.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
