31 серпня – у Золотоніській громаді день жалоби. Через два виснажливих роки невідомості, очікувань і сподівань на щиті до рідного міста повертається 38-річний Ігор Вербанець.
Ігор Сергійович народився 11 січня 1986 року у місті Золотоноші. Його дитинство та юність пройшли на тих же вулицях, якими ходить кожен з нас. За парту він сів у школі №3. У дев’ятому класі перевівся до спеціалізованої школи інформаційних технологій №2, де й завершив навчання.
Отримавши свідоцтво про середню освіту вступи до Золотоніського професійного ліцею, де здобув професію кухаря-кондитера.
У 2006-му був призваний на строкову службу. Протягом двох років служив на посаді водія служби забезпечення.
У цивільному житті Ігор працював оператором автозаправної станції і ремонтником доріг. Та найбільше його цінували не за професію чи роботу, а за безцінні людські чесноти.
Для мами Наталії він був люблячим сином, для доньки Катерини — турботливим і люблячим батьком, для коханої Яни - її мужнім захистом, опорою і коханим, а для друзів та близьких — людиною, на яку можна було покластися.
Ті, хто знав Ігоря, запам’ятають його як добру, щиру, привітну та товариську людину. Він умів знаходити спільну мову з людьми, залишав після себе тепло та добрі спогади.
24 серпня 2022 року, у День 31-ої річниці Незалежності, Ігор був призваний на військову службу. Він без вагань та сумнівів став на захист України, виконуючи бойові завдання на найгарячішому Донецькому напрямку. Поруч з побратимами воював у складі 25-ої окремої десантно-штурмової бригади. Ігор пройшлов Часів Яр, витримав пекло Серебрянського лісу. Під Водяним отримав важке поранення, стан його здоров’я погіршився. Попри вмовляння коханої та мами він повернувся до свого підрозділу, бо вважав, що не має права підвести побратимів. А потім була Новогродівка, Покровський напрямок. За час несення служби був приставлений до нагород та подяк від командування.
На початку 2024 року він зустрів своє кохання. У липні зробив Яні пропозицію та мав намір одружитися. У планах пари - взяти обітницю вінчання, поклястися у вірності перед Богом. Чекали відпустки у жовтні. Але…
18 серпня 2024 року Ігор був визнаний безвісти зниклим під час виконання бойового завдання.
24 місяці очікування, віри, невідомості. 2 роки надії та поневірянь. Серпень 2026-го. Родина отримала страшну звістку, що Ігоря немає серед живих.
Убита горем мати голосить над тілом сина. Її крик роздирає душі усіх, хто прийшов на церемонію прощання з Героєм у Меморіальному парку. Поруч оплакує своє кохання і втрачені надії Яна. Вона вчила інших вірити і чекати власним прикладом, вона підтримувала тих, хто зневірився, вона об’єднала людей, чиї рідні у статусі “зниклий безвісти», вона допомагала словом і ділом… А сьогодні – зовсім безпорадна у своєму горі. Її громадська організація прийшла на підтримку.
-Важкі останні літні дні. 29 серпня - День пам’яті загиблих захисників України. Центральне кладовище оповите жовто-синіми стягами. Нескінченна Алея Героїв. 30-е – День зниклих безвісти. Довга шеренга людей з прапорами у центрі міста. І ось ця Алея пам’яті у парку, - сказала у прощальному слові секретар міської ради Наталія Сьомак. – Від нас ідуть найкращі. Війна скінчиться. Добро переможе зло. Але гірко, що багатьох з наших хлопців уже не буде поруч. Золотими літерами ми впишемо ім’я кожного у нашу історію.
-Тільки за одну добу на Покровському напрямку наші захисники стримали 22 атаки ворога, - додав майор Сергій Корж. – 22 атаки! Щогодини! У ніч на 31 серпня російські окупаційні війська запустили по Україні 121 ударний БпЛА. Наші воїни стоять! Ворог цілить по мирному населенню.
Розділяємо горе родини. Пам’ять про Ігоря Вербанця, його подвиг в ім’я життя назавжди залишиться у наших серцях.
Вічна пам’ять Герою!
Слава і честь!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
