22 серпня в Золотоноші пройшла чергова традиційна акція на підтримку родин зниклих безвісти, котрі чекають своїх синів, чоловіків, братів, кумів, родичів, сусідів із невідомості. Серед тих, хто стоїть у довгій колоні з іменними прапорами рідних мешканці не лише Золотоніської громади, до них не вперше долучаються жителі із сусідньої Вознесенської.
Нині на акції багато військових: ветерани, підрозділ «Карма», 157 бригада ТрО.
У ряду з родинами – представниця уповноваженого з прав людини у Черкаській області Мар’яна Ніщенко. Вона прийшла задовго до початку акції, аби поспілкуватися з рідними військових, допомогти, підказати, поділитися контактами та інформацією.
Сьогоднішню акцію розпочала мати загиблого Наталія Чорнобай із Вознесенського. Вона декламувала власні вірші, кожен рядок яких вистражданий, виплаканий, вимучений.
-
- 2 жовтня 2025 року – ми вперше вишли на організовану акцію підтримки родин зниклих безвісти, - каже голова ГО «Сила у тобі» Наталія Дзюбан-Васильченко. – У нашій ГО – 99 осіб. На жаль, цифра рухома: одні виходять, бо змінився статус рідної людини – із зниклий безвісти на загиблий, інші додаються.
Пані Наталя розповідає про роботу організації між суботніми акціями: запровадили Весняний букет, Пасхальний кошик і Різдвяний кошик – продуктові набори до свят, «аби люди відчули, що вони не самі, що у них є ми». Вони ініціювали перекриття Садового проїзду під час церемонії прощання із загиблим у Меморіальному парку. Залучили психологів та юристів для фахової допомоги родинам. Співпрацюють із ветеранським корпусом Черкащини. Підтримують тих, хто їде на обмін полоненими з власної ініціативи.
Марія та Іван Дутчаки приїздять на акцію із Синьооківки. Вони чекають звістки від сина Валентина.
-
- Востаннє ми розмовляли з Валиком 22 березня 2025 року, - плаче пані Марія. – Це була субота. Він був спокійний. Вони смажили м’ясо. Було все добре. О п’ятій вечоравін написав, що йде на завдання. Я йому відписала, але він уже не прочитав. Це був Покровський напрямок. А 25 березня уже принесли сповіщення. І тиша…Сподіваюся, що в полоні, бо на відбитій позиції наші військові не знайшли їхніх тіл. Спілкуюся з дружиною Влада, з яким наш Валик ішов у парі…
-
- 6 квітня 2023 року під Бахмутом зник безвісти мій син Віталій Дикий, - каже пані Любов. – Він був мобілізований 24 лютого 2022 року. З першого дня. 5 квітня був останній дзвінок від сина. Сказав: «Моліться! Йдем на штурм!» З того часу жодної вісточки ні від нього, ні про нього. Як тільки втратили з ним зв’язок, невістка їздила у Дніпро. Шукала серед поранених, хто втратив пам’ять, хто не може говорити. Шукала по моргах…Надіємося, що може бути у полоні. Відіслали у координаційний штаб фото Віталика, аби показували звільненим, може хтось щось про нього знає, або був разом з ним у полоні. Чекаємо…
До Золотоноші прибули із Сміли родини зниклих безвісти. Вони організували автопробіг, подолавши до 9 ранку 65 кілометрів між містами Черкащини. На автомобілях іменні прапори зниклих безвісти військових, на першому авто – прапор Золотоніської ГО «Сила у тобі». За кермом – Яна Петрик.
-
- Мені сьогодні важко говорити і вперше я не знаю, що вам сказати, - мовила понад силу. – Дякую усім, хто був зі мною весь цей час. Я дочекалася… На щиті. Усім бажаю дочекатися! Живими!
-
- У Смілі немає такої організації як у вас, в Золотоноші, - сказала пані Тетяна. – Ми самостійно об’єдналися і вже 2-ий місяць їздимо містами Черкащини для підтримки родин, що чекають. У нашій команді 26 осіб , фінансові витрати – суто особисті гроші. У нас один біль на всіх. У мене серед зниклих безвісти – зять і два куми. З жовтня минулого року ми організовуємо щосуботи акції у Смілі. Ми стали вже однією родиною, яку об’єднує єдине бажання - дочекатися. Ми давно спілкувалися із заступницею голови вашої ГО Яною Петрик і ось сьогодні ми тут, з вами. Для підтримки, для віри, для підняття духу, для розголосу.
Смілянці передали прапор свого міста золотонісцям на знак єдності.
Понад годину клаксонами автомобілів, що проїздять через центр, гримить головна локація Золотоноші. Понад годину з прапорами, у сльозах стоять ті, хто не втрачає віру, хто чекає, занотовує сни, хто денно і нощно розмовляє з рідними, хто між небом і землею. Невідомість – це страшно!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
