Третього жовтня золотонісці прощалися з вірним сином українського народу, відважним захисником і мужнім воїном Дмитром Мелешком, який достойно пройшов бойовий шлях, але не зміг вистояти після важкого поранення. Майже 4 місяці боротьби і протистояння у госпіталі, понад 100 днів болю і пекельних мук. Дмитро тримався і стійко чіплявся за життя. Але не витримало зранене тіло. Він – на щиті.

Ми вже втратили відчуття радості і безпечного життя. У наше життя прийшла війна. Вона змінила звичний порядок, принесла біль, горе, сльози, втрати. Забирає тих, кого ми так любили. На щиті – людина, котра була частиною нашої громади. Ми прощаємося з тим, чиє серце було сповнене доброти, турботи та невимовної любові до життя.

Дмитро Володимирович народився 7 лютого 1990 року у селі Соснівка на Чернігівщині. Ще зовсім маленьким, коли йому було лише 11 місяців, родина переїхала на Херсонщину. Там минуло його дитинство, там він навчався і здобув першу цивільну професію: навчався у професійному ліцеї за фахом тракторист. Діма – людина праці, що не цуралася жодної роботи, усе робив надійно, на совість. Доля не раз випробовувала його на міцність. Коли у 2014 році розпочалася війна, його мобілізували. Він з честю пройшов дорогу АТО і повернувся до мирного життя, де у 2016-му народилася його донечка Вероніка. У 2017 році підписав контракт із ЗСУ. У 2018-му зустрів справжнє кохання свого життя. Відтоді родина стала для нього – усім! Разом виховували старшого сина, 15-річного Артема. 2020-го, після закінчення контракту, офіційно зареєстрували шлюб. За рік у Дмитра й Антоніни народився молодший син Богдан. Діма – те надійне плече, на яке можна спертися: спокійний, із золотими руками, справжній господар, турботливий батько.

2022-ий. Дмитро одягнув військову форму і став до лав захисників. 17 березня отримав поранення. Після лікування і реабілітації знову став до строю. Продовжив виконання військового обов’язку. За роки служби здобув ряд нагород, медалей, подяк від командування.

З 2024-го року перебував на Сумському напрямку. Був водієм. Згодом отримав звання молодшого сержанта та обійняв посаду головного техніка роти. Проте завжди виїздив на позиції разом з побратимами, розділяючи з ними усі небезпеки.

8 червня 2026 року при виїзді з позиції їх атакував ворожий FPV-дрон. Діма отримав надтяжкі поранення. Майже 4 місяці йшла боротьба за життя. Лікарі робили все можливе, а рідні молилися… Але 24 вересня його серце зупинилося.

  • - Діма, мій коханий, мій рідний, моє надійне плече і мій захист, - звернулася до чоловіка в домовині дружина Антоніна. – За 8,5 років разом ми майже ніколи не називали один одного по імені. У нас були свої особливі теплі слова. Сьогодні найважчий день у моєму житті, бо я мушу казати тобі «Прощавай». Моє серце розривається на шматки, але я хочу говорити про те, який неймовірним світлом ти був і залишаєшся для мене та наших дітей. Ти був найкращим чоловіком і найтурботливішим батьком. Твоя любов, твоя доброта, твоя доброта житимуть у наших дітях завжди. Я обіцяю тобі, яким чудовим і люблячим був їхній батько. Майже 4 місяці – найдовші і найважчі у нашому житті – ти виборював кожен свій подих, ти боровся за життя з останніх сил. Ти так хотів повернутися додому. Я тримала тебе за руку і благала жити… Дякую за кожен день, який ми прожили разом. За те щастя, яке ти мені подарував. Ти не сказав, як жити життя, у якому тебе більше немає. Я не вдова! Я – дружина загиблого Героя! Спочивай з миром. Ти назавжди мій Герой, моя любов і моя душа. Я кохаю тебе крізь усі світи. Світла пам’ять тобі, мій любий.
  • - Тринадцятий рік триває це пекло. П’ятий рік повномасштабного вторгнення, - сказав заступник міського голови Олександр Флоренко. – Сьогодні ми прощаємося з нашим захисником Дмитром, який міг жити і дарувати щастя своїй сім’ї. Але він обрав захист – сім’ї, родини, нас з вами. Захист від москалів, яких не можна назвати людьми. Діма знову в строю. В строю Небесного війська. Він буде підтримувати побратимів, хто лишився на землі. Перемога однозначно буде за нами. Рідні, тримайтеся, ви завжди можете розраховувати на нащу підтримку. Вічна пам’ять нашому Герою! Слава і честь усім, хто боронить нашу країну на фронті.
  • - Шановна громадо, наші співчуття від усього мого підрозділу, - виступив командир роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. – Діма – член нашої команди, користувався абсолютною повагою серед товаришів, побратимів. Повагою, яку він сам заслужив. Бо пройшов АТО і приніс власний досвід у підрозділ. Працював і виконував завдання на різних посадах: розвідник, снайпер, водій, старший технік. Жодного разу Діма не сказав: «Не хочу», «Не буду», «Не бачив». Він завжди виконував поставлені перед ним завдання. Завжди був у перших рядах. Втрата не тільки для рідних і громади. Велика втрата для нашого підрозділу. Нам його дуже не вистачатиме. Можу розповідати ще довго й багато. Але скажу коротко: «Він – Герой!» Людина потужна, зі стальним стрижнем в середині. Купа поранень після дронового удару зробила безсилими і лікарів. Серце Героя зупинилося. Мав честь служити з Дмитром Мелешком!

Він був там, де був потрібний. До останнього виконував свій військовий обов’язок. Слава і честь Герою!

Вічний спочинок захисник знайшов на Алеї Героїв Центрального кладовища.

***

Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити

Читайте також: Меморіал пам'яті: вони загинули за Україну