Жовті автобуси з написом «Шкільний автобус» особливо помітні у транспортному потоці міських вулиць. На сільських дорогах ці перевізники видніються за кілька кілометрів. Жовтий колір для транспорту, що перевозить дітей, був обраний ще у 1939 році, оскільки він добре помітний на дорозі за будь-яких погодних умов.
Водій шкільного автобуса – це, певно, найвищий рівень, якого може досягти водій у своїй професійній діяльності, бо такий спеціаліст перевозить найцінніший скарб людства – дітей.
Чи знали ви, що у світі існує День водія шкільного автобуса? Він – 23 квітня. У США його офіційно святкують з 2006 року. Тобто, цьогоріч вже вдвадцяте.
Він погодився розповісти про нюанси особливої професії, що народилася відносно не так давно: водій шкільного автобуса.
- Водійського стажу у мене близько 50 років. У 1982-му відкрив категорію «Д» - водій автобуса, - розповідає Микола Григорович. – У ту пору проходив строкову службу в армії: прикордонні війська, морський піхотинець. І от виникла потреба у кермуванні автобусом, довелося пройти навчання.
Свого часу Микола Цибуля отримав диплом будівельника Черкаського технікуму електрифікації сільського господарства. Працював майстром на будівництві, потім у рибацькому господарстві. Тривалий час – водієм Золотоніського районного відділу освіти. Після децентралізації, з дня утворення Золотоніської громади сів за кермо шкільного автобуса.
Його робочий день розпочинається близько 6 ранку. Водій ретельно оглядає техніку, прогріває, слухає як працює мотор. О 6.30 – Микола Григорович уже на маршруті. Автобус відправляється із Коробівки до Згарів. Дорогою до салону заходять вчителі та технічні працівники міських шкіл. У Згарях на сидіння вмощуються учні золотоніських шкіл №2 і №3. За другим рейсом – школярі навчального закладу №1 та гімназії.
- Біля залізничного вокзалу забираю двох школяриків Коробівського навчально-виховного комплексу, - каже водій. – Сім’я жила у Вільхах - діти навчалися у Коробівській школі, а тепер переїхали до Золотоноші, але школу не захотіли змінювати. Дорогою доєднуються діти з Холоднівки та Вільхів.
За день спідометр намотує 78 кілометрів. Як каже Микола Григорович, це – ніщо у порівнянні з автобусниками підприємств, які накатують протягом доби по 500-700 кілометрів!
- Але ж нерви! Пасажири особливі – діти! Треба слідкувати, щоб ніхто під колеса не потрапив, щоб нікого не прищемило дверима, щоб усі сіли, пристебнули ремені безпеки, щоб ніхто нікого не штовхнув, - ділиться нюансами новітньої професії. Дуже допомагає супровідний вихователь Валентина Булах. Значна частина безпекових факторів виконує вона. Як сказала мені директорка школи Лідія Маленко, моє завдання – слідкувати за дорогою, усе інше – відповідальність супроводжуючої особи.
Серед мінусів роботи Микола Цибуля називає низьку заробітну плату, яка в межах мінімалки.
- Треба мати олімпійський спокій, витримку і міцні нерви, бо робота з дітьми – відповідальна і важка. А працювати нема кому. Частина водіїв – люди пенсійного віку, частина – з інвалідністю.
Миколі Григоровичу – 62. Бажання розрахуватися виникало не раз. Та біда в тому, що через брак стажу ще не досяг пенсійних виплат. На заслужений відпочинок може розраховувати лише через рік.
Каже, що перевозити вчителів – куди спокійніше.
- Педагоги – культурні, освічені. У школі чудовий педколектив. З роботи їдуть тихо, мабуть, наговорюються на уроках.
Санітарний стан салону – теж зона відповідальності водія. Прибирає і протирає його Микола Григорович самотужки щодня. Під час ковіду слідкував, щоб при вході маленькі пасажири обробляли антисептиком руки. Свого залізного друга водій шанує і береже, він – наймолодший в автопарку громади. Автобусу всього 2 роки. Старенького попередника забрали на потреби ЗСУ.
- Микола Григорович – безцінна людина, - характеризує водія Лідія Маленко. – Він безвідмовний і дуже дисциплінований. Окрім основної роботи завжди відгукується на будь-які ремонти.
- Такі люди – справжній скарб, - додає начальниця Золотоніського відділу освіти Наталія Строкань. – Коли досвідчений Микола Григорович на маршруті, знаємо: проблем і запізнень не буде.
Професія водія — це досвід, помножений на професіоналізм. Стати гарним водієм — це не просто вміння, а свого роду мистецтво. Адже потрібно бути завжди уважним, уміти вчасно дати оцінку ситуації, що склалася на дорозі. Саме таким є Микола Цибуля: зосереджений, стриманий, уважний та розсудливий.
Ми бажаємо йому безпечного руху та задоволення від своєї роботи.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
