У квітні місцева книгарня в Золотоноші святкує другу річницю від дня відкриття. Її засновниця Неля Раіна зізнається: рішення створити простір для книжок було певною мірою спонтанним, але з часом воно переросло у значно більше — місце зустрічей, спілкування та маленьке культурне ком’юніті міста.
Ідея народилася переважно з практичної потреби. Засновниця вже мала власне видавництво «Читай українською», однак про його книжки знало небагато людей у рідному місті. Ситуація змінилася, коли одна з книг потрапила до довгого списку премії «Книга року BBC», а містяни здивовано дізналися, що в Золотоноші існує видавництво книг.
Ще одним поштовхом стало бажання розділити роботу й дім.
-
— Дім — це місце, де ти відпочиваєш. Якщо там же працюєш, то не відпочиваєш ніколи, — каже Неля.
Одного дня вона побачила оголошення про оренду приміщення. Подумала: тут могла б бути книгарня. Поки вагалася — оголошення зникло. Проте ідея лишилася і не покидала жінку, вона навіть пообіцяла собі: «От вдруге побачу оголошення і буду діяти». Минуло кілька місяців. Вона вже майже відпустила цю думку, аж раптом табличка «Здається в оренду» знову з’явилася на тому ж місці. Цього разу життя ніби перепитувало вдруге: то що, наважишся?
Не мала досвіду фізичного магазину, оренди, щоденного продажу, кас, закупівель. І головне — не знала, чи в місті взагалі є читачі.
-
— Я серйозно сумнівалася, чи в Золотоноші люди читають, - та все ж погодилася на ризик. Логіка була проста: якщо не вийде — зачиниться. Без зайвих трагедій.
Читачі ж натомість були. Ба більше, з’ясувалося, що читачі в Золотоноші не просто є. Їх багато. Вони шукають нові книги, питають поради, повертаються знову. Приходять не лише купити, а поговорити. Залишаються на каву. Діляться враженнями після прочитаного.
З часом навколо книгарні почало формуватися середовище. Тут народилися книжкові клуби. З’явилася оренда книг. Люди, які раніше не знали одне одного, стали друзями, знайшли однодумців. Хтось приходив за романом, а знаходив компанію. Хтось заходив випадково — і лишався надовго.
-
— Найкращі люди — наші читачі, — каже вона без пафосу, ніби давно переконалася в цьому.
Під час війни Неля Раіна особливо відчула, навіщо існує цей простір. Люди втомлені. Напружені. Виснажені новинами. У всіх закінчується ресурс. І тоді вони приходять сюди.
Хтось бере книжку й мовчки сідає в кутку. Хтось заходить випити кави. Хтось просто хоче кілька хвилин спокою серед полиць.
-
— Читання зараз — це не розкіш. Це спосіб відновитися, - зазначає жінка, адже вона переконана: книга дозволяє ненадовго вийти з реальності, перевести подих, прожити іншу історію і повернутися трохи сильнішим.
Любов до читання почалася задовго до книгарні. У дитинстві Неля перечитала шкільну бібліотеку. Потім мама носила їй книги з міської. Одного разу повернулася й сказала: бібліотекарка передала, що ти вже все прочитала. Це була майже трагедія.
-
— З книжкою мені завжди було добре.
Саме тому сьогодні вона радить батькам прищеплювати любов до читання змалку — бажано ще до шести років. Найкращий шлях, на її думку, — спільне читання без примусу: «Книга — це не те, до чого треба силувати».
Можливо, саме тому сьогодні вона так тонко відчуває читача: не як клієнта, а як людину, яка шукає свою історію. З боку здається, що її робота — суцільна естетика: нові видання, запах паперу, красиві полиці, творчість. Реальність інша. За фасадом книгарні — акти, цифри, видаткові накладні, закупівлі, звіти, витрати, оренда, податки. Постійний баланс між любов’ю до справи і необхідністю тримати її на плаву.
-
— Думаєш, що працюватимеш із текстами. А потім заповнюєш бухгалтерські звіти, — Неля, але в цій долі жарту досвід людини, яка побачила справжню ціну мрії.
За два роки у книгарні були різні часи, вона навіть переїхала на іншу локацію, часом виринали питання «чи треба це комусь». Але щоразу відповідь приходила сама: у вигляді людей, які відчиняли двері.
Найпопулярнішими жанрами серед місцевих читачів залишаються: детективи, трилери, любовні романи, фентезі та нонфікшн. Власниця радить міксувати жанри, щоб уникнути так званого «нечитуну» — читацького вигорання.
У майбутньому книгарня планує нові формати зустрічей: книжкові клуби українською та англійською мовами, зустрічі з цікавими людьми, творчі майстер-класи та благодійні збори книжок для сільських бібліотек.
На завершення розмови засновниця сформулювала головний життєвий принцип: «Найкращі речі в житті завжди потрібно організувати собі самій». І додає: будь-яка мрія можлива, якщо перетворити її на чіткий план.
І саме так з’явилася ця книгарня. Не тому, що хтось дав шанс. Не тому, що все було ідеально. Не тому, що було легко. А тому, що одна жінка колись вирішила не чекати доброго — а створити його власноруч.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
