Ми ніколи не зможемо звикнути до таких повідомлень… Ніколи не зможемо змиритися з ними… Ніколи не забудемо і не пробачимо…
27 грудня в селищі Пальміра відбулася церемонія поховання захисника України Миколи Лосіцького. Ця втрата боляче вдарила не лише по Вознесенській громаді, а й по всій Золотоніщині, адже родина Лосіцьких добре відома і шанована у нашому краї.
Директор Пальмірської школи Володимир Миколайович Лосіцький разом з донькою, військовим медиком Любою, і сином Миколою з перших днів повномасштабного вторгнення стали на захист України, одягнувши однострій.
Людмила Миколаївна Лосіцька – голова профспілки вчителів, викладач української мови і літератури Богуславецької школи – відома у районі волонтерка. Високий патріотизм ця родина показала ще за часів Майдану, тож не дивно, що батьки виховали дітей у дусі любові до Батьківщини, пробудили у їхніх душах почуття свободи і незалежності, відданості рідному народу і його цінностям.
Микола народився 14 вересня 1995 року в селищі Пальміра. У місцевій школі отримав базову освіту – 9 класів і продовжив навчання у Київському технікумі, звідки вийшов з дипломом конструктора радіоелектронних приладів. Відслужив строкову службу, створив сім`ю і продовжив здобуття освіти в Київському Міжнародному науково-технічному університеті імені академіка Юрія Бугая, де отримав знання на рівні бакалавра радіоелектроніки. У 2022 році Микола Лосіцький закінчив Черкаський державний технологічний університет і став магістром у галузі будівництва цивільних споруд.
Молода родина будувала плани на майбутнє, але мирне життя тривало недовго. Біда увірвалася в життя українців під вибухи снарядів і виття ракет. Вже на третій день війни, 26 лютого 2022 року, Микола Лосіцький, за загальною мобілізацією, стає у ряди захисників Батьківщини.
Його бойовий шлях почався у кулеметному підрозділі 31-го батальйону, продовжився – у мінометному, а з квітня 2024 року Микола Володимирович воював у батальйоні безпілотних систем 118-ї окремої механізованої бригади. Коротко біографію його боротьби можуть охарактеризувати назви населених пунктів і областей: Чернігів, Сумщина, Охтирка, Роботине, Запорізька область.
Не зважаючи на десять контузій, молодий захисник знову і знову повертався на передову. Він став одним із найкращих у своїй військовій професії – пілота безпілотних літальних апаратів.
У 2024 році Микола був нагороджений відзнакою Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України – нагрудним знаком «Хрест сухопутних військ».
22 грудня 2025 року командир 5-го відділення безпілотних комплексів, командир екіпажу 2-го взводу роти безпілотних авіаційних комплексів, молодший сержант Микола Володимирович Лосіцький (позивний Янкі) трагічно загинув у населеному пункті Зарічне Запорізької області. Він до останнього був відданий військовій присязі і героїчно закінчив свій життєвий шлях у складі військової частини А4712.
Як зазначив у прощальному виступі сільський голова Пальміри Олександр Титаренко, «у пеклі війни Миколу тримали два міцні якорі – сім`я і рід. Вже під час війни у них, з дружиною Альоною, народився син Богдан. Справжньою віддушиною, засобом висловити почуття, розповісти про біль і роздуми стали для молодого захисника вірші». На прохання батька, на церемонії поховання Героя прозвучала пісня на слова Миколи, яка не залишила байдужим нікого з присутніх.
-
«У школі Коля був дуже світлою дитиною, - згадує його класний керівник Валентина Олександрівна Кара, - тихим, спокійним, неконфліктним, добрим, людяним хлопчиком. Ніколи не поводив себе зверхньо по відношенню до однокласників, зважаючи на тата-директора. Дуже добре навчався. Хіба ми тоді могли навіть уявити, що його життя закінчиться так рано і трагічно?!»
-
«Хоч Микола за віком був зовсім молодою людиною, на війні він показав себе досвідченим і зрілим чоловіком, який безстрашно, за покликом душі, пішов захищати Батьківщину, коли вона про це попросила. І виконав свій обов`язок до кінця,» - наголосив у промові сільський голова.
Невимовне, страшне, непоправне горе прийшло у дружну родину Лосіцьких, але вони знайшли у собі сили висловити свій біль теплими словами про Колю:
-
- Він був нашою гордістю, нашою надією і нашим життям. Він віддав себе без залишку за рідну Україну, за наш спокій, за щасливе майбутнє, в яке вірив. Ми знаємо, його вибір був свідомим і гідним справжнього Чоловіка і Воїна. Світла пам`ять нашому синові. Вічна слава Герою України.
-
«Тримайтеся, рідні, - просили односельці, висловлюючи щирі співчуття згорьованій родині, - зберіть усі сили і живіть далі, бо треба жити, є для кого. Підростає малий Богданчик, який тепер бачитиме свого тата-Героя лише на фото, треба допомогти йому вирости гідною людиною».
Ім`я Миколи Лосіцького внесено у Книгу пам`яті Вознесенської громади, де закарбовані імена ще шістьох його земляків. Вічна слава Герою! І вічний спокій…
На білих полотнах дороги до раю,
Вже тисячі наших незримих слідів…
Вклоніться Героям! Вони не вмирають,
Вони завжди з нами – усі, як один!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
