Писати про наших захисників – це велике випробування, адже тобі дозволяють зазирнути у сокровенне і святе: зранену війною душу. А там -безліч спогадів, болю і переживань, жаги помсти, прикладів героїзму, туги за рідною домівкою і віри у Перемогу. Нелегко слухати, нелегко мовчати, бо емоції через край, тому, зазвичай, виходить не монолог, а діалог між двома людьми. Один - бачив війну на власні очі, інший – тільки у страшних снах. Але про кожного, хто там є і був, ми повинні пам`ятати і знати, що саме вони, воїни світла й добра, стали на захист миру і свободи кожного українця.
Сьогодні ми розкажемо про нашого земляка, учасника бойових дій, ветерана війни з російською навалою, володаря нагрудного знака «Золотий хрест», молодшого сержанта з позивним Хантер.
Якщо ти колись був дільничним інспектором та ще й у невеликому населеному пункті, то хто тебе тільки не знає! Майор Олександр Рафальський охороняв правопорядок не лише у Золотоноші, а й у багатьох селах нашого району. Дільничні – очі й вуха будь-якого відділу поліції, його міцна основа. Вони щодня працюють у тісному зв`язку з людьми і мають змогу не лише викрити злочини, а й попередити їх. Ця діяльність вважається однією з найважчих і найвідповідальніших через широкий спектр обов`язків і Олександр В`ячеславович гідно ніс службу на цьому складному напрямку.
У 2010-му він вийшов на пенсію за вислугою років і поповнив ряди місцевої спілки ветеранів МВС України. Згодом, маючи велике коло знайомих у сільській місцевості, що допомагало йому в роботі, кілька років працював у народному господарстві, зокрема, і менеджером із закупівлі.
Перший день війни Саша, як і усі ми, запам`ятав на все життя:
-
- Того дня, рано-вранці, забрав з роботи дружину, вона працювала на заправці за містом, і поїхав у райвідділ поліції. У нашої спілки ветеранів є група у вайбері і там я прочитав, що на 9-у годину, наш керівник, Андрій Іванович Богма, збирає усіх колишніх правоохоронців. Зібралися, швидко отримали зброю і роз`їхалися по блокпостах. Ми з хлопцями стояли у Благодатному. Ніколи не забуду, як нам допомагали місцеві жителі. Оперативно з`явився цілий загін помічників-чоловіків, хто з пилами, хто із сокирами, хто з лопатами. Усе будували з нуля: укриття з бетонних блоків з бійницями, бліндажі, ставили намети. Зібралися й жіночки, які готували гарячі страви, зима ж була. До цього часу відчуваю у душі подяку по відношенню до цих чудових людей. Село Благодатне – об`єкт стратегічно важливий, адже розташоване поряд з трасою, поблизу дамби і мосту. Місяць я стояв на тому блокпосту, а тоді поїхав у військкомат, вирішив, що треба робити щось вагоміше. По дорозі випадково зустрів комбата з тероборони Євгена Ковальчука: «Підеш до нас?» - запитав він. Я погодився і вже 24 березня зайняв позицію на блокпосту у Полтавській області. Коли сили територіальної оборони були виділені в окремий вид ЗСУ, нас передислокували на Харківщину, а потім на Сумщину. Черкащани (і золотонісці у тому числі) увійшли до складу новоствореного 157-го батальйону 118 бригади територіальної оборони імені отамана Лютого-Лютенка.
Восени з`єднання висунулося на Донеччину, поблизу Курахового.
Під обстрілами, по бездоріжжю, вдень і вночі доставляли на позиції все необхідне: від зброї, снарядів, мін до води та їжі. Доводилося вивозити поранених та вбитих побратимів. Через деякий час Хантер був переведений до розвідувального взводу, де довелося «ходити по лезу бритви». Незважаючи на травму (поламані ребра), серйозних поранень на фронті Олександрові вдалося уникнути, хоча перебування у надскладних умовах загострило старі хвороби.
Крім війни, доля підкинула Саші нові випробування: після тяжкої хвороби помер батько. У травні 2023 року Олександра було звільнено з війська за станом здоров`я. На війні брата «замінив» молодший син Світлани і В`ячеслава Рафальських – Богдан, який, на той час, воював на Авдіївському напрямку (після важкого поранення в голову та кількох контузій, зараз служить у резервному батальйоні). Саша став головою родини. Він завжди був, можна сказати, міцним горішком, тож на правах старшого сина взяв на себе відповідальність за сім`ю: підтримував маму, був на постійному зв`язку з братом, опікувався дружиною і сином. Треба було якось жити. Ще на війні він не раз думав про відкриття власної справи:
-
- Я люблю виробництво, - поділився Олександр, - тим паче, що деякий досвід у цій справі у мене є, недарма ж працював менеджером. Продавці продавцями, торговці торговцями, а без виробництва – нікуди, бо саме воно є основою економіки. Зацікавила мене справа випуску паперянок (паперових стаканчиків). І дивіться, у чому цінність цього виробництва – воно підтягує до себе виготовлення картону, поліетилену чи целюлози, послуги дизайнера і типографії, логістику, переробку вторинної сировини і багато іншого. Звідси і внесок у розвиток економіки. Верстат з випуску паперянок я знайшов в інтернеті. Поїхав на нього подивитися у село неподалік Києва. Хороший виявився «агрегат» і не «за всі гроші світу». Отримав і цікаву інформацію відносно роботи на ньому, навіть трішки попрактикувався.
Щодо гранта, який держава надає учасникам бойових дій, то саме він став рушійною силою мого задуму. На допомогу прийшли працівники Золотоніського центру зайнятості, які надали грунтовну, кваліфіковану консультацію. Я дуже їм за це вдячний, вони - справжні фахівці, майстри своєї справи. У цьому питанні, якщо коротко, треба розуміти головне: коли ти складаєш бізнес-план, пам`ятай: він повинен бути розрахований саме на той період, на який ти береш у держави кошти. Бо цей грант тільки називається «безоплатною підтримкою», а насправді, він передбачає повернення коштів державі у вигляді податків за той термін, на який ти його взяв.
Справу паперянок Саша Рафальський почав півтора року тому. Поки що витрати покрити прибутком не вдалося. І це не дивно, так, зазвичай, завжди буває на початку роботи будь-якого підприємства. Кошти йдуть на оренду приміщення, закупівлю сировини. Виробництво постійно потребує нових вкладень. Найбільша проблема – збут готової продукції. Потрібен хороший менеджер, але з цим найбільша проблема. За словами Олександра, молодь сьогодні інертна і пасивна у цьому питанні:
-
- Кандидати на посаду були, але, у їхньому розумінні, менеджмент – це пошуки інформації у Тіктоці (хоча й без цього у наш час не обійтися) чи на інших сайтах. Ото й усе. А зарплата при цьому повинна бути на рівні столиці. Кудись поїхати, з кимось поспілкуватися, обговорити нюанси – це не про них. Поки що працюємо удвох з дружиною Оленою, я – на верстаті, вона – паяє і сортує паперянки. Ремонтом і збутом теж займаюся сам. Зараз, за одну хвилину агрегат штампує по 40 стаканчиків, хоча його потужність набагато більша. Мотаюся де тільки можу, не втрачаю надію «розкрутити» своє виробництво, я терплячий. Зареєструвався в електронній системі публічних закупівель «Prozorro» та на ряді інших майданчиків з комерційних збутів. Нічого, прорвемося, аби тільки війна закінчилася.
Саша Рафальський – людина соціально активна. Крім виробничих питань, намагається бути на постійному зв`язку з побратимами, колишніми товаришами по службі, сім`ями загиблих та зниклих безвісти захисників. Крім вже згаданої спілки «Ветеранів МВС України» при Золотоніському райвідділі поліції, він входить і до міськрайонної спілки ветеранів війни, створеної з числа воїнів, які служили у героїчному 157-му батальйоні (керівник – Сергій Баглаєнко):
-
- Такі організації зараз відіграють важливу роль у житті тих, кого зачепила війна, - вважає Олександр. – Коли психолог говорить таким людям: «Я вас розумію» - це порожні слова! Що він може розуміти, якщо він там не був?! Найкращі психологи – це твої побратими. Війна поділила людей на два табори, і ми намагаємося соціалізувати тих, кому зараз найважче, «витягнути» їх з дому, зі стану пасивності, з тяжких роздумів насамоті. Самі тепер стали волонтерами і допомагаємо нашим хлопцям на передовій. Збираємо кошти, де тільки можливо: складаємо власні, використовуємо членські внески, підтримують фінансово і сільські громади, влаштовуючи, зокрема, збори під час проведення масових заходів. Проводимо, за можливості, різнопланові зустрічі, змагання й свята. Першого вересня, наприклад, вручили подарункові сертифікати діткам з родин полеглих чи зниклих безвісти захисників. У співпраці з військовою адміністрацією району проводили змагання з риболовлі серед ветеранів. Головне – зібрати людей разом і це для них буде найкраща терапія та психологічна підтримка.
Саша теж не відстає від тих, хто шукає розраду у масових заходах, зокрема, у спортивних поєдинках, хоч здоров`я не дозволяє зробити «повний розворот». Обрав «благородний вид» - лучництво.
З таким характером йому депресія точно не загрожує, він з тих, кому до всього є діло, його неспокій – то його життя.
Олександр – затятий патріот свого райвідділу поліції і коллег-правоохоронців:
-
- Може вже досить кричати про те, що «менти» не воюють? А як же об`єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють»? Стрілецький батальйон патрульної поліції «Хижак»? Батальйон спецоперацій «Еней»? Мої побратими з усієї Черкащини? Ну давайте «повигрібаємо» з райвідділів тих, хто ще залишається і тоді побачите, як полізуть з усіх кутків «таргани» по хатах, дворах і магазинах!
Саша розуміє тих своїх побратимів, яким складно повернутися у мирне життя, які чують від людей такі запитання: «Що тобі дала держава, тоді як ти втратив на війні здоров`я, друзів, спокій? Значків насипала повну жменю?» Доля правди у таких свідченнях є і її важко заперечити.
-
- У таких випадках завжди запитую себе: а що я дав державі, в якій живу, в якій виросли мої діти, в якій пройшла половина мого життя? І сам собі відповідаю: «Усе, що міг, але ще можу принести якусь користь. То чому повинен жити з образою? Що це дасть? Я хочу і буду жити «на повну», бо є сім`я, є мрії і сподівання. І є найбільше, головне бажання – побачити Перемогу.
Лариса Гайова
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
