В умовах повномасштабної війни українські фермери стали не лише годувальниками країни, а й справжніми героями тилу. Попри щоденні загрози, дефіцит ресурсів і постійну тривогу за майбутній урожай, вони щосезону виходять у поле, щоб забезпечити продовольчу безпеку України.
На Черкащині фермерські господарства обробляють понад 175 тисяч гектарів землі. Саме на цих полях щороку виростає в середньому 477 тисяч тонн зернових і зернобобових культур та 218 тисяч тонн технічних культур. А ще — овочі, фрукти, ягоди, які щодня потрапляють на наші столи.
Однак за цими вражаючими цифрами стоїть титанічна праця, з якою стикаються аграрії в нових реаліях воєнного часу. Найбільші виклики — нестача пального, труднощі з логістикою, високі ціни на добрива й засоби захисту рослин, а також пошкоджена або замінована земля. До цього додаються знеструмлення, небезпека ракетних ударів, а іноді й пряме руйнування техніки та складів.
-
— Ми не можемо зупинити посівну, бо ворог цього чекає, — кажуть фермери. — Якщо ми не вийдемо в поле, країна не матиме хліба.
Багато хто з фермерів долучився також до гуманітарного фронту — передають продукти для ЗСУ, переселенців, дитбудинків та шпиталів.
І хоча робота на землі сьогодні вимагає ще більшої витримки та рішучості, аграрії не здаються. Вони щодня доводять: українське село — це не лише місце вирощування хліба, а й символ незламності нації.
У той час, коли частина України потерпає від обстрілів, а армія щодня відбиває атаки ворога, є ті, хто тримає тил — не зі зброєю, а з трактором, сівалкою й вірою в українську землю. Один із них — Сергій Войцешук, керівник фермерського господарства “САВІР” із села Благодатне.
Його господарство — не новачок у аграрній справі. І навіть у мирний час це була щоденна робота без вихідних і відпусток. Але війна змінила усе. Зараз кожен сезон — це виклик. Пересічний аграрій-аматор знає, скільки сил треба вкласти у свій город, у свою присадибну ділянку, щоб отримати гарний врожай. А уявіть, якщо ділянки вимірюються не сотками, а гектарами? І відповідальність не лише за власний добробут, а також і за працівників, споживачів, партнерів?
ФГ “САВІР” — це частина великого продовольчого механізму Черкащини. Серед 175 тисяч гектарів, які обробляють фермери області, —є і їхня частка. Тут вирощують зернові усієї сівозміни: сою, гірчицю, ячмінь, пшеницю, ріпак, кукурудзу, жито та інші культури.
19 червня Сергія Анатолійовича було нагороджено почесною грамотою від Золотононіської військової районної адміністрації.
-
- Фермери Золотоніщини та всієї України — ви тримаєте на плечах харчовий фронт. Годуєте країну — і тил, і передову. Зі світанку до ночі ви невтомно працюєте, з глибокою повагою до рідної землі. Те, що й у мирний час потребує сили, у війну стало справжнім подвигом. Попри вибухи, заміновані поля, зруйновану логістику — ви не зупиняєтесь. Робите те, що любите, йому ж і служите. Ви дбаєте про продовольчу безпеку держави. Про якісне, вирощене з душею та любов’ю — для людей. Дякуємо вам за це. Зі святом, дорогі фермери! – заявили у відомстві.
У селі Черкащини фермерство — не просто робота, а справа життя. У Благодатному з 2005 року і працює Сергій Войцешук — агроном за освітою, господар за покликанням і спадкоємець родинної справи, яка укорінилася в чорноземах ще за часів його діда.
Сергій з дитинства ріс поряд із полями. Батьки працювали в сільському господарстві, тож хлопець знав змалку, яким простягатиметься його шлях. Тому й освіту обрав відповідну — аграрну: закінчив Білоцерківський національний аграрний університет.
Після закінчення навчання Сергій повернувся до Благодатного, де працював на КСП «Чапаєвське» спочатку агрономом-хіміком, а згодом займав посаду головного агронома. На початку 2000-х фермерство тільки починало розвиватися, і кожен, хто наважувався розпочати власну справу, був трохи мрійником, трохи романтиком і трохи підприємцем. І не дарма – справа ризикова.
-
- Я маю права тракториста, завжди працював на комбайні, тому і вирішив, що мій подальший шлях буде фермерський. Таке прийняв рішення у час, коли всі кидали землю, було не вигідно, - розповідає фермер.
Сергій Анатолійович не спасував і в 2005 році зареєстрував власне фермерське господарство. Починав із малого — кількох десятків гектарів землі запасу. Поступово, рік за роком, його господарство зростало. Сьогодні воно невелике, проте стабільне — з сучасною технікою, власними традиціями і планами на майбутнє.
-
- 80% моїх однокурсників не працюють на землі, лише 20% лишились у справі. Я був одним із тієї когорти, потихеньку, не поспішаючи робив ту справу, яку знаю з юності. Як я завжди кажу: у нас маленьке, але динамічне господарство, що розвивається.
Фермерство нині - це не лише про врожай. Це про відповідальність за громаду, за людей, які поруч. Кожне фермерське господарство — соціально активне: хтось допомагає місцевим школам, інші беруть участь у ремонтах доріг, треті ж долучаються до ініціатив громади.
-
— Земля не пробачає байдужості, — каже Сергій. — Якщо ти до неї з серцем, вона обов’язково віддячить.
За роки фермерства Сергій Анатолійович пережив багато: і посуху, і негоду, і зміну податкових правил, і економічну нестабільність. Але жодного разу не пожалкував про обраний шлях.
-
- Все ризиково, але я займаюсь цим усе життя, весь час у сільському господарстві. У нас все стабільно. Так, ціни стрибають туди-сюди, але у мене маленьке господарство: є свій комбайн, своя зерносушарка, свій ангар. Для мене ризики мінімальні, - зауважує аграрій.
Сергій Войцешук не мріє про аграрні імперії. Його мрія — мати господарство, яке живе в злагоді з природою, дає роботу і годує громаду. Він переконаний: саме малі й середні фермери є основою сталого розвитку українського села.
І коли дивишся, як він щодня з’являється в полі ще до світанку, як перевіряє якість ґрунтів чи рахує врожайність, стає зрозуміло: фермерство — це не професія. Це стиль життя. І Сергій, без перебільшення, живе ним із гідністю.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
