20 лютого у Свято-Михайлівському соборі Черкас пройшов чин відспівування та прощання з бійцем 118 бригади ТрО Олександром Собком. Захисник України, солдат Олександр Собко повернувся на Черкащину на щиті.
Олександр Васильович народився 31 січня 1986 року у селі Кропивна на Золотоніщині. Закінчив місцеву школу. Одружився, жив і працював на меблевій фабриці Черкас. Був відмінним фахівцем з виробництва меблів. Вкладав душу у кожен корпус та модуль, намагаючись забезпечити максимальний комфорт для майбутніх клієнтів.
У 2023 році був мобілізований до лав Збройних Сил України. Воював у складі 156 батальйону 118 Черкаської бригади ТрО. Брав участь у захисті українських територій на Донеччині, Чернігівщині та Сумщині. У вересні 2024 року воював разом з побратимами у Курській області. На чужинській землі при виконанні бойового завдання і загинув. Його серце перестало битися 15 лютого 2025 року.
-
Із Сашою ми знайомі ще з 2011 року. Він був чуйною та хорошою людиною,скромним та доброзичливим, завжди приходив на допомогу тим,хто цього потребував, - розповідає кума Ілона Крикун. – Ми й на мить не сумнівалися у виборі хрещеного батька для свого старшого сина. У 2012 році він тримав хлопчика під хрестом, - додає. - Я знала, що ще у 2023 році Саша приєднався до лав ЗСУ. Але коли почула, що він загинув,то не вірила аж доти, доки не побачила фото і всю інформацію... Це велика втрата і великий біль...Досі не можу повірити, що Саші вже немає...
На особистій сторінці Олександра у соцмережах ми знайшли рядки-звернення до єдиної донечки, яку він безмежно любив та обожнював.
-
- Мені хочеться тебе вберегти від усього, що є у світі поганого. Від обманів, яких не перерахувати, від отруєних словами поранень… Щоб ніхто не бажав тобі зла й оберемками не ніс тобі болю, не палив твоє серце дотла, не держав твою душу в неволі. Мені б хотілося накривши тебе крилом, вберегти від усіх бід, від страху помилитися. Так хочу, щоб мир у світі був надійним! Мені дуже хочеться навчити тебе цінувати кожен день свого життя і вірити тільки в краще!
Ці рядки були написані у 2021 році. Мабуть, любляче батьківське серце передчувало біду… Не встиг навчить…
Безжальна війна продовжує забирати життя, руйнувати родини, людські долі та мрії.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
