А ви знаєте Марію Джулай? Звичайно, відповість більшість у нашому провінційному містечку: «Вона працює у Пенсійному фонді». І це буде правильна відповідь, але не зовсім точна. Бо сьогодні хочемо вам розповісти про Марію Анатоліївну як про вишивальницю, квітникарку, хрещену маму, організаторку-однокласницю і велику мандрівницю.
Навчалася у Золотоніській школі №6. Закінчила із золотою медаллю. Навчання давалося легко, але однак старалася. Не тому, що хотілося бути першою: боялася підвести маму-вчительку Галину Василівну. Визначила для себе такі цілі: золота медаль, вища освіта, мати гарну сім’ю, роботу до душі.
Мріяла стати економістом. Підготувала документи у Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана. Та чомусь в останній момент передумала і вирішила, що буде вчителем математики. За результатами співбесіди вступила до Черкаського національного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького. Стала студенткою фізико-математичного факультету. Це не єдиний диплом Марії, вже у зрілому віці здобула другу вищу освіту: закінчила Європейський університет за спеціальністю «Облік і аудит». До цього спонукала ексочільниця Золотоніського відділення Пенсійного Фонду в Черкаській області Станіслава Лобода.
Трудову діяльність розпочала на посаді вчителя інформатики у Золотоніському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті.
-
- Якось в управлінні праці та соцзахисту населення злетіли програми на компах, - пригадує доленосний випадок із життя. – Очільниця установи Ольга Зінченко через знайомих дізналася про мій фах. Попросила допомогти, а потім «висватала» програмістом. Як не смішно, але 1 квітня 1997 року стала працювати в управлінні.
Дівчата-колеги, з якими швидко здружилася, пожартували: «У нас усі новенькі зразу йдуть в декрет». Наче в таку хвилину сказала Валя Савіцька. Так в родині Джулаїв з’явилася донечка Маринка.
Після реформування соціальної сфери перейшла у відділення Пенсійного, де уже понад 20 років, з червня 2002-го. Спочатку була програмістом, а потім стала спеціалістом з виплати пенсій, згодом очолила відділ.
Попри нудну й одноманітну зайнятість протягом робочого дня, знаходить час для релаксу душі.
-
- Для цього – вечори, ночі і вихідні, - сміється. – Вишиваю нитками, бісером, в’яжу, шию. Це все опанувала ще в шкільні роки, коли відвідувала багато гуртків. У міжшкільному комбінаті закінчила курси з художньої вишивки, а в Будинку школяра – «Крою і шиття». Одинадцять років відвідувала танцювальний гурток.
Перша ручна робота – вишиванка доньці-школярці. Підібрала орнамент з калиною. Сорочка вийшла дуже красива та оригінальна.
-
- Ідеї запозичую звідусіль: із різних сайтів, або із готових вишиванок на людях, або із збірних деталей створюю власний узор, - розповідає. – Малюю, імпровізую, відточую, щоб була ідея.
Вдома – картинна галерея: роботи бісером. Але на продаж не виставляє.
Для мандрівок – вихідні та відпустка. Це для пізнання рідної Черкащини, України, а разом з тим і для перезавантаження.
-
- Дуже люблю Музей просто неба у Переяславі, - ділиться захоплено. – Маршрут до доньки на Київ власним авто лежить тільки через цю локацію. Люблю відвідувати його і влітку, і рано навесні, і восени. Цього року побувала майже на усіх святах, які там проходили: свято Колодія, Зелені свята, вбрані вулички до Великодня… Народні масові гуляння, відродження українських традицій. Це красиво, потужно, автентично, енергетично. Мене це дуже надихає.
Маршрути визначає за допомогою інтернету. Він підказує історичні пам’ятки на Черкащині: географічний центр України біля Мар’янівки (Шполянщина), палацово-парковий комплекс Лопухіних-Демидових у Корсунь-Шевченківському, дендропарк «Софіївка» в Умані, Буцький каньйон на Гірському Тікичі… Коли на вихідних не вистачає часу на мандрівку, то дорога веде до Черкаського зоопарку. «Мені здається, що після вихідних прийду на роботу і все буде по-новому. Це як стібки на полотні – хочеться дати будь-якому кольору нового відтінку».
-
- Обожнюю природу! Настільки, що можу ввечері після роботи заїхати у Вільхівський ліс, щоб послухати шепіт листя, гомін птахів, і тихий вітер, що розчісує коси вітам, - зізнається жінка, яка вже скинула номенклатурну мантію і стає більш схожа на дівчину-мрійницю. – Мені достатньо 10 хвилин. Але це моє місце сили. Люблю бродити нашим парком Шевченка. Ви бачили, які там красиві дерева! Кожне у своєму вбранні, схожих же немає, як і людей…
Двір тоне у квітах – з ранньої весни і до пізньої осені. Улюблені – сульфінія та братки. Настільки улюблені, що ожили на вишиванці.
У шкільні роки була старостою класу. Так старостує і донині. Організовує зустрічі однокласників для трьох 9-х класів: 9-А, 9-Б, 9-В.
-
- Багато друзів вступили до коледжів і технікумів на базі 9-и класів, - пояснює. – З трьох дев’ятих укомплектували 2 десятих. Випускних було два класи. Зустрічі у нас людні, на 30-річчя зібралося 42! Багато однокласників воює…
Маринка – усі інвестиційні проєкти Марії. Донька, теж золота медалістка, закінчила магістратуру в Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана (КНЕУ). Звичайно, мама розповіла доньці свою історію молодості. А згодом й аспірантуру в торговельно-економічному університеті ім. Вадима Гетьмана. Нині дівчина працює консультантом з розвитку бренду роботодавця і набору персоналу в найбільшій у світі мережі закладів харчування.
Ми довго спілкувалися, обговорювали дотичні теми, знаходили багато спільного. Таку цікаву, щиру, відверту і відкриту співрозмовницю важко було відпускати. Вона – багатогранна і всезнаюча, вміючи і досвідчена, не тисла своїм інтелектом, не хизувалася. А ділилася просто й невимушено, як насолоджуватися життям, брати від світу, створене і подароване людям.
Душевна манера спілкування і привітна посмішка, що обеззброює - її візитівка. Звідси і любов до життя і до людей, що робить її сильною, всупереч усіляким випробуванням долі.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
