У 157-му Золотоніському батальйоні тероборони Дєда- позивний Василя Скляра знають усі. Він тут з першого дня створення підрозділу. Разом з побратимами воював на Донецькому напрямку. Обороняв Вугледар, Старомайорськ, Новомайорськ , Сіверськ. Тричі їхній підрозділ закидали і виводили з Донеччини. Із безстрашним захисником вирішили познайомитися ближче, скориставшись його періодом лікування.
Після школи він здобув спеціальність тракториста у Черкаському навчальному центрі. Відбув строкову службу в Армії. Якраз у рік розпаду Союзу. Після звільнення працював на «Золотоніському беконі», на підприємстві «Еконія», згодом на підробітках.
У перший день війни пішов у військкомат.
-
- Добровільно! Сам! А чого зволікати, коли пруть на твою землю? – він ні на йоту після всього пережитого і пройденого не вагається у правильності свого рішення 24 лютого 2022 року. І якби машина часу відмотала ті дні, поступив би так само.
У військкоматі його направили у штаб територіальної оборони.
-
- Їдьте, записуйтеся і чекайте дзвінка, - наказали.
Чекав, не склавши руки. Пішов разом з односельцями у місцеву оборону. Спорудили біля в’їзду в село блокпост і чергували цілодобово. Через дві доби Василя викликали для проходження злагодження.
Війна навчила фільтрувати друзів.
-
- Вона пропустила крізь решето і відсіяла несправжніх, - розповідає. – Був товариш протягом багатьох років, але тепер стало зрозуміло, що нам з ним не по дорозі. Я його викреслив із свого життя.
А ще війна навчила мобілізовувати внутрішні резерви: не спати 2-3, а то й 4 доби. Навчила умінню виживати за будь-яких обставин, знаходити вихід з безвиході. У таких умовах пізнаються побратими, коли нема часу на розмови: тільки погляд і кілька секунд для прийняття рішення, від якого залежить твоє життя і життя інших.
Дєд з великою повагою ставиться до тих, хто взяв до рук зброю. Добровільно, без примусу.
-
- Моя падчерка Олександра – приклад для багатьох чоловіків. Я нею пишаюся. Вона в свої 24 роки воює нарівні з нами. А чоловіків, що ховаються від мобілізації у погребі або в баби під спідницею взагалі не вважаю приналежними до чоловічої статі, - категорично рубає. – Звичайно, це їхнє рішення! Але як вони житимуть після війни? Як дивитимуться нам у вічі?
Нині командиром у Скляра – Анатолій Чупрун. Людина строга, вимоглива до себе і до інших. Любить порядок, дисципліну, відповідальність.
-
- З моїм командиром ми були разом в окопах. Він для мене – командир вищого рівня! Особисто показав себе на позиціях, я за ним у вогонь, і у воду! Та й не тільки я.
Віддавати накази – це функції командира, йому ж потім нести й відповідальність. Підлеглі повинні їх виконувати.
-
- Наказ є наказ! Він обговоренню не підлягає. Це я усвідомив ще замолоду, із строкової служби. А нині, у воєнних умовах, - тим більше!
Моє запитання про плани на майбутнє трохи вибивають співрозмовника з колії. Каже, що він абсолютно нічого не планує. «Швидше б закінчити цю війну! А плани - тільки на завтра, бо на довше не можна!»
.
Василь Скляр тричі був контужений. Після чергової контузії – на лікуванні. Переконаний з гіркого досвіду, що усі капання дієві тут, на мирній території. А коли повертаєшся до виконання бойових завдань, то кожна контузія дає про себе знати.
Ми говорили довго і на різні теми, попри надто поганий мобільний зв’язок. Але тему про загиблих побратимів, яка болить і пече, домовилися обійти.
4 доби їх накривала артилерія. 4 доби вони не могли висунути й голови з окопу. 4 доби вони не знали чи буде завтра. Коли все стихло, Василеві нестямно схотілося кави. Такої смачної ще не пив зроду. А навкруг стояла тиша…
Знімок зроблений у темряві, нечіткий. Зазвичай, ми такі фото не використовуємо. Але його історія – вражає. На світлині Василь Скляр зі своїм побратимом Іваном Устименком. Вони щойно вийшли з-під оточення під Вугледаром. Навіть самі не усвідомлюють повністю, що лишилися живі. Іван Устименко родом із села Крутьки, що на Чорнобаївщині. Він уже звільнився зі служби.
Василь Скляр з обойми тих чоловіків, з яких слова треба витягувати щипцями, але навіть через кілометри відчуваєш його надійність і безвідмовність. З ним не страшно! З ним можна йти у розвідку.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
