19 серпня, у День пасічника, ми познайомимо вас із унікальною людиною – золотоніським пасічником, який присвятив своє життя збереженню і розвитку бджільництва. Його пасіка – не просто джерело меду, а справжній оазис для бджіл, що дбайливо плекаються його руками. Цей матеріал розповість про шлях від маленької мрії до великої справи, про виклики та радощі, з якими стикаються сучасні пасічники, а також про незмінну любов до природи, яка надихає працювати в гармонії з нею.
Василь Калина на тлі своєї пасіки – усміхнений пасічник стоїть серед рядів барвистих вуликів, гордо демонструючи своє господарство, розташоване серед зеленої природи.Фото: Золотоноша.City
Такого співрозмовника як Василь Калина ще треба пошукати. Спілкуватися з чоловіком – суцільна насолода. Такий герой для журналіста – справжнісінька знахідка. Ми довго шукали з-поміж знайомих пасічників людину, яка погодиться розповісти нам про таїнства бджолярства, про трансформацію квіткового пилку у солодкий мед, про взяток та нюанси догляду, аби бджолина сім’я назавжди не покинула вашу пасіку, про продукти бджільництва. І нам таки пощастило.
Оповідь досвідченого Василя Івановича, як довга і цікава розповідь казкаря, який не потребує жодних запитань, а мова його ллється, наче в’язкий принадний мед з медогонки.
Нашому бджоляру 58 років. Він народився і виріс у мальовничому селі Крупське. Тут на Калинівці залишилася його батьківщина. Бо мешкає чоловік у Золотоноші. Василь рано залишився сиротою. Коли йому виповнилося 7 років, помер батько. Мама вирішила продати пасіку, якою займався її чоловік Іван.
-
- Я тоді дуже плакав, мені було боляче розлучатися з вуликами, - пригадує Василь. – Це була наче частинка батька, увесь реманент зігрітий його руками. Але ж не могла 7-річна дитина доглядати за бджолами.
Бджолина стежка – вузька доріжка, що веде через пасіку, вздовж якої розташовані вулики, а над нею кружляють бджоли, створюючи атмосферу гармонії з природою.Фото: Золотоноша.City
Після закінчення місцевої восьмирічки вступив до Золотоніського ветеринарного технікуму. Почав цікавитися бджолярством. Було дуже важко. Допомагали порадою досвідчені місцеві пасічники, про яких донині згадує добрим словом.
-
- Федір Федорович Бесараб, воював на Другій світовій, повернувся в село після поранення. Іван Данилович Чорновол – пасічник від Бога. Василь Іванович Фень – столяр, допоміг змайструвати вулики, - розповідає.
Іван Чорновол завідував колгоспною пасікою. Під його мудрим керівництвом Василь опанував ази бджолярської справи.
-
- На ту пору я вже мав диплом ветлікаря, але влаштуватися за спеціальністю у рідному селі не зміг. Тому й подався на пасіку. І вдячний долі за такий поворот.
Робочий день на пасіці – Василь оглядає вулики, зосереджено працюючи серед природи.Фото: Золотоноша.City
Іван Данилович пояснював усе до найменших дрібниць. Бо книжки книжками, а тільки коли уся справа перейде через руки, тільки тоді ти – майстер. Василь Калина став послідовником Чорновола.
У нашого бджоляра 30 бджолиних сімей. На пасіці в основному двокорпусна система вуликів. Усі вони з вентиляцією, щоб не було душно. Є лежаки, є однокорпусні. Сотосховищ нема. З весни до осені вулики завантажені рамками. Як пояснює, на розширене гніздо.
-
- З однієї бджолосім’ї збираю в середньому 50 кілограмів повноцінного меду. Викачую тоді, коли у верхньому корпусі усі 10 рамок запечатані, - пояснює. – Це зрілий мед! Він добре зберігається, не бродить.
Вправлятися у гарячу пору на пасіці допомагають друзі та куми. Віддячує – з взятку. І якщо когось з них не позве на підмогу, той уже в серцях.
Василь відкриває вулик – пасічник обережно піднімає кришку вулика, випускаючи легкий дим, щоб заспокоїти бджіл, готовий перевірити їхній стан і доглядати за ними.Фото: Золотоноша.City
-
- З весни моя пасіка у Кропивні – там акація і різнотрав’я. Потім переїзд на гречку або на соняшник. Гречка в полі – дефіцит, от і думай тоді, - охоче ділиться. – Добре, що хоч соняха вдосталь.
Василь Іванович відзначає, що порядні господарники попереджають про обробку посівів гербіцидами чи хімікатами, хоч і вносять якісні і безпечні для бджіл. До прикладу, Володимир Барвет із ПП «Крупське». А от дрібні фермери та одноосібники придбавають дешеві хімічні пестициди. Як наслідок, дві сім’ї загинули.
-
Є мед з різнотрав’я, ріпаку, акації, липи, гречки, соняшника, - розповідає. – Кожен з них дуже корисний для організму. Найбільш «взяточний» - соняшник. Найбільш запашний, ароматний - гречаний, у ньому багато заліза. Але це «на любителя».
Бджола – дуже розумне створіння. Вона сама себе прогодує, до неї не треба день-через день заглядати. Достатньо раз на 10 днів. Пройшов попід вуликами і картина відразу ж ясна, усе видно на льотку. Якщо сім’я захворіла – вулик на відстій і обробляє деззасобами. Самих же комах не лікує, бо це не ефективно. Антибіотики не застосовує принципово.
Бджоли на рамціФото: Золотоноша.City
-
- У зиму пускаю бджіл на своєму меду, не грабую їх і не викачую до останнього, щоб були сильні, - відкриває секрети. – Цукром підгодовую зовсім мало.
А ви знали, що є породи бджіл? Ось «Карпатка» - трохи нахабна, вона може викрадати нектар у слабших. Є «Українська степова», «Бахваст», «Українка», «Далекосхідна». Найзліші - «Русько-європейська». Вони агресивні. Без двох димарів, спецкостюма та гумових рукавиць пасікою не пройти.
-
- Кожна порода по-своєму цінна. «Карпатка» може в дощ вилітати по нектар, а «Українка» долає понад 5 кілометрів, «Італійська» - плодовита. Ви можете визначити породу бджіл, спостерігаючи їх морфологічні характеристики та екстер'єрні ознаки, такі як забарвлення, розміри тіла, малюнок, смуги або мітки на черевці та довжина крил, довжина хоботка та його форма, вага матки та робочої бджоли.
Син Василя Івановича допомагає перевозити вулики, вантажити, встановлювати, але до власне бджолярства інтересу не проявляє.
Кілька бджіл сидять на дерев'яній поверхні вулика, зайняті своєю роботою, їхні тіла виблискують на сонці, створюючи відчуття пульсуючого життя пасіки.Фото: Золотоноша.City
-
- Цю справу треба любить, жить нею, - каже Калина. – До бджіл не можна через силу. Тому сподіваюся, що дасть Бог мені онуків і їм передам своє захоплення. Не хочеться, щоб перевелася династія пасічників нашого роду.
Мисливство та рибальство – теми, що теж рідні Василю Калині. Тільки зачепи, як він уже переключився на розчищення річки, на зменшення рівня води, на зариблення ставка у Крупському.
Василь з медом – пасічник тримає в руках рамку для вулика, гордо демонструючи свій продукт. Фото: Золотоноша.City
Непосидючий і меткий бджоляр із крупчанським корінням чимось схожий на своїх невтомних бджілок-трудівниць. Здається, Василь Іванович увібрав з кожної породи і має власну – «Калинівську» - привітну, щедру, добродушну, серед якої нам було так затишно.
Пасічник стоїть на тлі ряду кольорових вуликів, спокійно тримаючи в руках рамку з бджолами, його погляд випромінює гордість і любов до своєї справи.Фото: Золотоноша.City
Автори матеріалу Інна Грекало та Алла Капля
Матеріал було створено в рамках проєкту «Підтримка сталості українських медіа», що фінансується Шведським агентством з питань міжнародної співпраці та розвитку (SIDA) через міжнародну Громадську організацію з розвитку ЗМІ «Інтерньюз Європа»
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
