Від Жанни Регурецької віє теплом і затишком. А ще - шаленою енергією. Для неї рух – це життя. Свою щоденну роботу листоношею називає «хобі для душі». І вже 24 роки йде за покликом серця і єства – розвозить пошту.

У свої 53 жінка в день «намотує» 15 кілометрів на велосипеді. Причому кошики спереду і ззаду завантажені продукцією та газетами з листами, а це кілограмів п’ятнадцять.

В обов’язки листоноші входить рознести газети, квитанції за електроенергію, рекомендовані листи, пенсії. Нещодавно додалися продуктові та господарчі набори. Людина повинна бути фізично витривала й сильна, мати міцне здоров’я, щоб впоратися з навантаженням.

  • - Робота листоноші дуже важка, - зізнається. - Ми носимо товари господарчого вжитку та харчі. Cамотні бабусі просять порошки, мило, сірники. Ціни демократичні. Наприклад, сирок плавлений коштує 21,90, сірники по 12 грн… Ще макаронні вироби у нас хороші по 17,50 грн, є консерви та ковбаси, - розповідає деталі. - Коли спека зашкалювала, моя колежанка навіть возила з собою холоднючі пляшки з водою, такий мініхолодильник для продуктів.
А ще кожному треба приділити увагу й вислухати.
  • - Жанна, почекай, ну 5 хвилин поговори! - з усмішкою згадує жінка. – Кажуть, що по мені можна годинника звіряти! Я справді стараюся приносити пресу й пенсію вчасно, вони ж чекають!

Жанна Василівна родом з мальовничого сонячного Закарпаття, міста Хуст. Там народилася, закінчила школу, почала займатися велоспортом. У 18 виконала програму майстра спорту.

  • - З 7 класу пішла у спортшколу, - уточнює. У дев’ятому вже була на спортивних зборах. Останні два класи закінчувала в усній формі – як учасниця збірної України з велоспорту. З тренуваннями й змаганнями об’їздила весь Крим. Була в Грузії, а в Чехословаччині наша команда виграла кришталеву вазу за 1 місце. - Це надважкий спорт! Чому у мене вени повилазили й сухожилля, яке витримує 400 кілограмів розірвалося?! Усе через навантаження. Ми за день проїжджали 100-150 кілометрів. Було три тренування: вранці для пробудження ми долали 30-40 км, в обід - основне заняття - 70-80 км, ввечері "закатка": 30-40 кілометрів.

Після школи пані Жанна вступила до Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького за спеціальністю «фізичне виховання». Потім весілля, діти… За фахом встигла попрацювати у СШІТ №2.

  • - У декретній відпустці знайома запропонувала роботу на пошті. Я ж на місці не можу сидіти. Думала спробую на 2-3 місяці. Та потім зрозуміла, що це моє. Люблю рух. Ця справа мене заряджає! Мені пропонували й сидячу роботу за комп’ютером у залі – я відмовилась, це не для мене.
За 24 роки жінка ні разу не думала про звільнення.

Лише у 2018-му, коли отримала травму – розірвала ахіллове сухожилля, змушена була зробити паузу.

  • - Два з половиною місяці на милицях, 5-кілограмовий гіпс на нозі, думала, не повернуся на роботу. Лікарі забороняли, але все ж я на місці, - сміється. - Нам не можна хворіти, я вже два роки не ходжу у відпустку, тому що на пошті не вистачає людей. Навантаження збільшилося. У мене була одна дільниця, а тепер маю дві з половиною: в основному це Струнківська вулиця і весь центр – державні організації: прокуратура, соцзахист…

Після скорочення на золотоніській пошті залишилося сім листонош, наразі не вистачає закрити ще одну ділянку на Баха. Жінка щиро переймається через абонентів, які залишилися без пошти.

  • - Там же теж люди, вони чекають, їм треба розвезти пенсію і газети. Вони ж не винні, що немає працівників!

Графік роботи листонош залежить від погодних умов та переведення годинника. Сорокаградусна спека, заметіль, дощ та сніги – а кореспонденцію потрібно доставити.

Найважчий день тижня – четвер. Тоді виходить більшість газет.

Зранку, о 10-11, «завантаживши» листи, пресу та продукцію вирушають у дорогу. За день пані Жанна може відвідати 500-600 дворів.

  • - Усього в мене налічується 3-4 тисячі господарств. До прикладу, квитанцію за електроенергію потрібно завезти у кожну хату, в кожен двір. Документи нам видають 15 числа, а до 20 всі люди повинні вже отримати, щоб встигли сплатити. У такий період буває і субота, й неділя як будній день. На додаток, і у чоловіка прошу допомогти з багатоповерхівками.

Робота листоноші має свої «кусючі» мінуси – це дворові собаки.

  • - Є в мене і від песиків шрами, - розповідає. – Якось занесла пресу, вийшла від бабусі, а собака ззаду підбігла і схопила за ногу. Мисливська порода. Це була зима, тварина мені двоє штанів прогризла. Я до бабусі забігла, вона мені ногу милом господарським натерла, так і залишився знак. Є хороші собачки, вони мене знають. Кажуть господарі: «Жанно, ти заходиш, а пес тебе за пів кілометра чує, стрибає, скавчить, хвостом крутить!»

Досвідчена листоноша носить з собою газовий балончик, печиво для різних випадків та різних тварин.

  • - Багато в мене хороших людей. Бабуся Надя, царство небесне, завжди мене чекала. І кавунчик з холодильника дістане і компотом домашнім пригостить… Завжди гостинці наготує, - згадує. – І на Рєпіна є люди, які чекають. Тільки я десь затримаюсь, дзвонять: «Жанно, ми вже все передумали, чи ти захворіла, чи щось сталося, щось тебе не видно!».

У жінки з собою блокнотик зі списком імен і прізвищ «підопічних». Якщо раптом щось – вона їм телефонує, попереджає, що сьогодні не встигає.

  • - Є на моїй ділянці дівчинка, ще маленька, 5 років. Живе по вулиці Дмитра Проки. Вибігає до мене: «Добрий день! Ви що, бабусі гроші принесли? А мені дасте? Тільки не копієчку, а папірець, де тьотя намальована!» - така ж уже грамотна!

Бувають і скарги.

  • - Був у нас такий клієнт… Ти йому розказуєш, що сьогодні газету не принесли, бо вона не вийшла! Ні, йому потрібно сьогодні, бо завтра ті новини вже будуть старі. І хоч намалюй! – розводить руками жінка, демонструючи нерозуміння. Та такі випадки поодинокі. Більше жінку, як відповідального працівника, непокоять поштові скриньки. - На Соборній – там жах. Я вже і фотографувала! Ці папірці, куди їх складати? Вони ж вилітають. Одного разу навіть склала всі адресовані документи в один целофан і написала: «Шановні жителі, всі квитанції в одному пакеті, вибачайте за незручності, але ж зробіть свої скриньки!». Ці квитанції потім вилітають, а до нас претензії.
Велосипед для Жанни Василівни - найліпший товариш і помічник.

У ньому все змащено і відрегульовано: «Працює як годинник!».

  • - Мені велосипед видали понад десять років тому. Це був останній раз, коли нам так щастило. Він у мене в хорошому стані, я сама ремонтую. Найчастіше міняю шини. А хороша гума – 400 грн, вистачає на 2-3 сезони. Насос завжди зі мною, як і сім ключів різної «масті». Допомагаю дівчатам з ремонтами. То кошик закрутила пасатижами, то ланцюг злетів – треба було підтиснути або колесо підкрутити.

Професія листоноші така необхідна і водночас непомітна. Хіба, коли квитанції чи кореспонденцію привезуть не вчасно, то люди згадують, до кого звертатися. Проте найбільшими поціновувачами роботи листонош залишаються самотні люди. Для них візит поштаря – свіжий ковток повітря, останні новини та можливість перекинутись словом. Професія складна, важка і ставить у рамки. Але ж як добре, коли є такі «люди професії», як Жанна Василівна. Ті, хто народжений для цього і всією душею прагнуть допомогти й перевершити сподівання!

  • - Мені донька каже: «Мам, ну ти ж не можеш все життя працювати на пошті!» А в мене душа більше ні до чого не лежить! Як можна йти на роботу, коли тебе в спину женуть? Без любові нічого не буде. Енергія - це життя, моя щоденна робота мене заряджає й наповнює. Тут я потрібна і я щаслива!

***

Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити

Читайте також: Подвійний штраф для порушників: Укртрансбезпека захищає наші дороги
Читайте також: Золотоніський ветколедж – кузня ветеринарних фахівців

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися