26 років життя на військовій службі: Каспер про пережите та мрії

Алла Капля Головна редакторка

09 серпня 2024 14:39

Валентин Андрущенко - корінний золотонісець. Навчався в школі №5, а потім у санаторній школі-інтернат. З вдячністю згадує свого класного керівника Сергія Жиденка із санаторної. Свідоцтво про середню освіту отримав у 1993 році. І поїхав разом з однокласником вступати до Миколаєва. Там став студентом автомобільного технікуму військового спрямування, після закінчення якого у 1996 році отримав диплом фахівця з ремонту та експлуатації автомобільних двигунів.

- Були 90-ті роки, - пригадує. – Професія військового була престижною і гарантувала фінансову стабільність та забезпечення. Важливо було мати постійне місце роботи, коли розпадалися с/г та занепадали промислові підприємства.

За розподілом потрапив на службу у військову частину, що базувалася у Чапаєвці (нині Благодатне).

У 2004 році військовий підрозділ розформували, змушений був перевестися у Золотоніський полк. Служба тривала протягом 4 років. І знову розформування. Дорога лягла на Євпаторію, у Крим. У 2014 році півострів окупували російські війська. Частина, де служив Валентин, передислокувалася у Київ. Службу продовжив при Генеральному штабі, у Центрі забезпечення службової діяльності Міністерства Оборони на посаді технік взводу.

На ту пору військовий вже був одружений. Зі своєю дружиною познайомився на першому місці служби: Яна прийшла працювати у військову частину діловодом, згодом бухгалтером. Їй не з книг і розповідей знайомі часті переїзди, облаштування через кожні 2-6 років на новому місці. Тож після Криму Яна залишилася у Золотоноші, у службовій квартирі разом з двома дітьми.

Валентин Олександрович мешкав у Києві, у казармі поліпшеного планування. У 2016 році звільнився за вислугою років у званні майстер-сержант, віддавши військовій службі два десятиліття.

Незвичний сидіти на одному місці, подався за кордон.

- Люди подорожують, і мені теж давно хотілося світ побачить, - каже. – Але поїхав не відпочивати, а покращити фінансове забезпечення сім’ї. Останні два роки 2020-2021 працював в Англії на сезонних роботах. Готував документи для поїздки і взимку 2022-го…

Обірвані плани

24 лютого добровільно пішов у Територіальну оборону. Хоча колишні колеги по службі кликали у штаб бригади. Розумів, його досвід військового і служба на складі ракетно-артилерійського озброєння стане у нагоді.

За словами Андрущенка, ці навики не можна здобути теоретично, це особлива специфіка, що передається від військового до військового на практиці.

- Не вірив до останнього у повномасштабне вторгнення росіян, сподівався, що здоровий глузд візьме гору, - розказує. – Вже, коли останні тижні січня ситуація почала загострюватися, морально готувався до найгіршого.

До захоплення Криму йшла поступова підготовка

Розповідає про події в Криму у 2014 році, аналізуючи і порівнюючи хід подій, захоплення півострова.

- Був один колектив, а потім – поділилися. Хоча нерівність проглядалася давно. Ми з росіянами мали різні заробітні плати: вони отримували більшу платню, бо їм нараховували ще й за відрядження, адже служили за межами території рф. Фактично мали дві зарплати. Було краще соцзабезпечення. Усе це було демонстративне, щоб показати людям контраст. «Ось дивіться, як ми живемо, переходьте на сторону федерації». Російські військові давали своєму керівництву хабар, аби залишитися служити в Криму…

Говоримо про розформування військової частини, що дислокувалася в Золотоноші. Наказ від МО України надійшов, коли Андрущенко у 2010 році був у відпустці, відпочивав на Закарпатті. Звістку про розформування сприйняв як злий жарт товариша. Повірив лише тоді, коли ступив на територію частини. Був вражений таким рішенням. Таких полків в Україні, технічно забезпечених по тогочасних мірках, можна було перерахувати на пальцях однієї руки. «Під час практичних стрельб на полігонах наш полк демонстрував найкращі показники».

Валентин погоджується, що успіх на полі бою в значній мірі залежить від військового керівництві додає, що нині велика проблема в нестачі кадрових військових.

- Територіальна оборона мусить воювати тільки на локації створення батальйону – це хибна думка, яка дотична до твердження «Моя хата скраю», - доводить свою точку зору. – Один батальйон бригади набрав більшу кількість службовців, інший – меншу. Один більш боєздатний, інший не може виконувати бойових задач. При виникненні критичних ситуацій в сусідніх регіонах ми ж повинні допомогти!

Втрата побратимів - незагойна рана

У Кураховому зустрів друга, з яким служив ще в 90-х у Чапаєвці. Бачилися всього двічі. Товариш успів розказати, що у перші дні війни потрапив у роту охорони об’єктів критичної інфраструктури у Золотоноші. Потім потрапив у 72 бригаду ім. Чорних Запорожців. Під час другої зустрічі повідомив, що у нього вихід на бойові позиції. «За 3-4, максимум 5 днів, побачимося!» - кинув, поспішаючи. Але пройшло 5, а потім і 10 днів, і дізнався, що побратим безвісти зник…

- Ось такі реалії… Ще 2 дні тому бачив, а тут безвісти… Не втрачаю надію, що він живий! Може, в полоні…

Про втому не йдеться

На військовій службі вже 26-ий рік. Стільки ж живе його позивний «Каспер» - персонаж з мультика, добрий привид, який може бути добрим і не дуже. Звик до виконання наказів. «Я вчився, служив, багато знаю – про втому не йдеться!»

- Тим, хто має за плечима досвід військового, трохи легше, бо мають досвід, - переконаний майстер-сержант. – Ти можеш допомогти, навчить, підказати. А коли в підрозділ приходить менеджер чи бухгалтер…

Найтяжче доводиться з тими, хто не має про військову службу ні найменшого уявлення. Але військовики намагаються залучати їх до підсобних робіт: принести, навантажити, прибрати… Адже теж отримують зарплату від держави.

Перший виїзд на Схід

Вересень 2014 року. Вже ніс службу у Києві, був командиром взводу. Базувалися у Соледарі, жили в санаторії. Тоді вперше побував у соляній шахті на глибині 300 метрів, де вибрана порода розміром з футбольне поле. Працівники соляних шахт ішли на пенсію після 15 років вислуги, раніше від гірників вугільних, наскільки шкідливими були умови роботи.

Через 10 років – знову Схід. Розташування на кордоні Дніпропетровської і Донецької областей. Відчувається більш проросійський настрой. Але люди бувають різні, з власними поглядами і переконаннями.

- Їздили багатьма селами, - ділиться враженнями. – Одні налаштовують крапельне зрошування, засадили городи. Інші живуть у примітивних хатках-зрубах типу наших «врем’янок”. З вліпленими в глину шибками. Усе сіре, монотонне. У нас – високі просторі вибілені добротні будинки! Можливо, люди так звикли. Лісів нема, переважно степи. Усе видно, як на долоні.

Нагорода за службу

12 липня на сесії Золотоніської міської ради майстер-сержант 157 батальйону Валентин Андрущенко отримав медаль Міністра Оборони України «За 20 років сумлінної служби».

- Маю відзнаки за 5, 10, 15 років служби, - каже військовий. – Приємно, що вручення організували привселюдно. Ще в Євпаторії вручали аналогічну відзнаку. Вишикувався весь полк. Посвідчення видали, а медалей не довезли. Це був кінець березня 2014-го. «Зелені чоловічки» уже заблокували командний пункт.

Валентин Олександрович ділиться своїм баченням закінчення російсько-української війни. Головне, на його думку, захопити Крим. Про замороження конфлікту не хоче й слухати, бо на це ніхто не погодиться. Його старша донька навчається у військовому інституті, тож батько не хоче залишити їй у спадок невирішене 10-річне протистояння.