«Сором'язливий, добрий, щирий, прямолінійний і безвідмовний, з великим відчуттям справедливості» – таким рідні характеризують Романа Тищенка, який загинув 7 лютого 2024 року, захищаючи Україну від російської навали. Роман народився і виріс у селі Благодатне, де його знали та любили всі.
Роман захоплювався автомобілями, ще з часів юності цікавився ретро технікою, колекціонував журнали автотехніки.
Найголовнішою мрією Романа була вільна, заможна та незалежна Україна. Він прагнув, щоб його діти мали можливість обирати свій шлях у житті, жили без страху і будували щасливе майбутнє.
-
- Міцна родина – найбільший здобуток, тому кожну вільну годину присвячував сім'ї. А це й зробити гойдалку з синами, пограти у футбол, або ж зібрати квіти для дружини, - згадує дружина Романа Юлія.
Друзі знали, що на Романа завжди можна розраховувати. Він завжди був готовий прийти на допомогу, дати пораду чи просто підтримати. «Друг» – це для нього було не просто слово. Друзі, співробітники або ж просто люди, яким потрібна була допомога, в будь-який час дня чи ночі могли заручитися його допомогою чи порадою. Дуже багато людей, односельців, друзів згадують його велике серце.
Загиблий син – незагоєна рана, котра весь час кровоточить. Зі звісткою про загибель обірвалось життя, помарнів світ батьків. Син! Цим все сказано.
Для брата Андрія - Роман був найріднішою людиною у світі. Коли в дитинстві один з них шкодив - другий брав провину на себе. Якщо ображали одного, старший завжди заступався. А коли стали дорослими, то відчули всю силу рідної крові, рідної людини, брата! Коли потрібна була порада, знати, що Роман поруч, що завжди підставить своє плече і буде радіти твоїм досягненням, було безцінно!
Згадують сина, брата, чоловіка, батька – людину, чиє життя обірвала страшна навала орди московитів.
-
- Це мрії, які не збулися… Це час, що зупинився в одну мить. Згадується все прекрасне, що залишив Роман по собі: любов до життя,- пригадують його дружина, брат Андрій та батьки.
Але його стримувала сім'я: дружина та зовсім малі діти – Олександр і Ярослав. А з початку повномасштабного вторгнення він добровільно пішов до ТЦК, брав участь в облаштуванні оборонних споруд на Черкащині, волонтерив. У 2023 році прийняв присягу на вірність народу України в лавах ЗСУ. Далі була служба на Куп’янському напрямку Харківщини. Там і обірвалося життя Романа на передовій лінії вогню.
-
- Це як страшний сон…, - згадує Юлія про те, як дізналася про загибель чоловіка, - про мого Романа. Захід на бойове чергування, короткий дзвінок, а потім очікування звісток. Спочатку прийшло повідомлення, що він зник безвісти, і ми почали сподіватися, що завдяки молитвам і вірі, він все ж таки знайдеться. Загинув! Неможливо було повірити в цю реальність, всередині все обірвалося, охопило горе…
Допомогла впоратися з усім підтримка рідних, друзів, односельців, однокласників, коллег Романа. Підтримував також староста села Дмитро Шевченко. Величезну допомога та підтримку відчували рідні, коли Роман вирушив в останню свою земну дорогу. Виникла ідея перейменувати вулицю на честь героя Романа Тищенка. До речі, це вулиця, де народилася і виросла рідна бабуся Романа - Євдокія Івахницька.
Дружина згадує, що після смерті Романа їй потрібно було навчитися жити далі, дати щасливе життя його продовженню – синам. Війна змінила життя всіх, розділила на "до" і "після". На жаль, йдуть найкращі, наше завдання і мета – це пам'ять про них і перемога над ворогом, допомога Збройним Силам і віра.
-
- Зараз ми живемо завдяки Героям, які віддали своє життя за кожен день нашого спокою, за майбутнє. Цінуймо і поважаймо тих, хто нині стоїть на захисті нашого життя, хто бореться за нас і державу.
Для поколінь родина Тищенків додає:
Цінуйте кожну мить свого життя,
Вона дарована важкою нам ціною.
Аби ж не ця війна, аби ж не ця війна
Батьки б не знали, що сини у них Герої!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
