Ми продовжуємо розповідати про тих, хто лікує душі дітей, дає ковток свіжого повітря після тяжких мук у сім'ях, де маля виховують як тваринку. Наприкінці минулого літа в Золотоношу переїхала ще одна патронатна сім'я з Донеччини, що проживала під Бахмутом.
-
- У мене є сім'я: чоловік Павло та двоє дітей:старша донька Софія та син Віталій. З 2020 року займаюся патронатним вихованням. Протягом 4 років в нашій сім’ї виховувалося 10 дітей різного віку, проте переважно опікуюся маленькими. З початком війни ми переїжджали багато разів, адже залишатися в зоні бойових дій було ризиковано, це травмувало дітей.
Як розповідає Ольга про вторгнення у 2014 році: воно було не таким складним. Жили в стороні від Попасної, чули вибухи, були руйнування, але все відразу ремонтували. Ти звикаєш до вибухів, це частина твого життя. Бахмут тоді не постраждав, Попасну відбудували, також і Слов'янськ. Проте у 2022-му все склалося інакше.
-
- 14 травня до нас залетів розвідувальний дрон. Наше поселення було ближче до Попасної. Ми мали велике господарство: корови, земля. Мій чоловік працював на ТДВ «СІНІАТ» - заводі з виробництва гіпсокартону і будівельних сумішей. Я, патронатий вихователь - вдома, вкладаю всі сили в дітей та в сім'ю. Але все склалося сумно. Саме 14-го нас обстріляли. У доньки був день народження, і з того моменту ми вирішили виїхати. Спочатку пожили в селі в Дніпропетровській області, але там також не було безпечно - обстріли були близько. У червні я повернулась в Бахмут з Дніпра, щоб поновити документи, а в серпні ми швидко виїхали, бо почалися постійні обстріли, - гортає у пам’яті спогади жінка.
Ольга з чоловіком, мамою та трьома дітьми почали свій шлях містами, де могло бути безпечно. Вони були на Канівщині, поки літо було спокійним, потім переїхали в Кагарлик, де прожили рік, і далі вирішили приїхати в Золотоношу. Найбільша проблема, з якою стикнулась сім’я, це було знайти житло. Власники боялися довіряти житло, бо переймалися тим, що діти рознесуть будинок чи квартиру,
-
- Перша дитина, яку я виховувала в патронаті, була дуже проблемною. Психологічно потрібно було її рятувати, адже вона потерпала від фізичного та психологічного насилля в сім’ї, - розповідає Ольга. - Зараз у мене на вихованні хлопчик Тимур, в квітні йому буде рік. Проте на свій вік він не виглядає: відстає у розвитку. Він з Херсона, майже два місяці в нашій сім'ї. Коли привезли дитя, його вага була 5 кг. У нього проблеми з розвитком через фетальний алкогольний синдром (ФАС) – це стан, що виникає внаслідок впливу алкоголю під час вагітності матері. В Херсонській лікарні йому підтримували життєдіяльність, щоб він мав можливість потрапити до сім`ї на виховання. Рідних батьків позбавили прав, і тепер для нього шукають інших. Він сильний хлопчик, витримає і хочеться вірити, що його життя складеться добре та зі справжнім сімейним теплом.
У її практиці були випадки, коли повертали дітей до їхніх батьків. Коли діти, які опинилися в складних життєвих обставинах, потрапляють в патронат - це інше життя, якого вони не бачили. Ми пробуємо навчити хоча б елементарних базових вмінь: помити посуд, прибрати за собою, прати свої речі. Але якщо дитина повертається до своєї сім'ї, то всі ці навички просто зникають. Дорослі не міняються.
Проте, бувають випадки, коли люди, наче в магазині, роздивляються «товар», хочуть почути історію цієї дитини: звідки вона та хто її батьки, чому у патронатній сім’ї? Дізнавшись подробиці, вони відмовляються брати таку дитину і… йдуть. А на серці дитяти залишається ще один шрам. Ольга розповідала, що одного хлопчика, який виховувався в неї, не хотіли забрати тричі, і він просто зневірився та втомився від постійних безрезультатних оглядин.
Уявити це важко, неприємно та сумно. Проте це реальність.
-
- Патронатні вихователі є повноцінними членами нашої команди, яка працює із сім’єю, - додала начальниця служби у справах дітей, сім’ ї, молоді і спорту Золотоніського міськвиконкому Ніна Засенко. – Якщо їм потрібна якась допомога, ми надаємо таку можливість та постійну підтримку і зворотній зв’язок. Тісно співпрацюємо з колегами Бахмутівської та Авдіївської служб у справах дітей. Наше основне завдання – повернути дитину в сім’ю. Зберегти для неї біологічну родину. А коли це не можливо – знайти нову, яка надасть посиротілій дитині сімейний затишок та батьківську турботу.
От і нещодавно, маленького Артемчика, який виховувався в сім’ї пані Ольги, ми передали в хорошу родину з Київської області, звідки і сам хлопчик. В цій родині він зустрінеться зі своєю старшою сестричкою, яку не бачив взагалі, адже вона з перших днів війни була евакуйована з дітьми закладу, в якому перебувала на той час, до Польщі. Опікуни повернули дівчинку в Україну та об’єднали двох діток, залишених біологічними батьками.
Якщо вас зворушила історія Ольги, і ви хотіли б більше дізнатись про патронат і стати патронатним вихователем, - зверніться до золотоніських службовців. Вони допоможуть вам реалізувати давній задум і в нашій громаді стане менше знедолених дітей.
Автор - Лілія Титаренко
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
