Наталія та Олександр Тимошенки – батьки загиблого Героя-золотонісця Павла Тимошенка. Люди з великою і світлою душею, трудолюбиві, освічені, не байдужі до чужої біди.
У будинку пані Наталії завжди смачно пахне свіжою випічкою, тут завжди чекають всіх на гостину. Навіть мене зустріли найсмачнішими в світі пиріжками, печивом, цукерками та гарячим чаєм.
- Завжди печу такі пиріжечки хлопцям і передаю на фронт. Це так важливо, коли про тебе турбуються, – розповідає господиня.
Жінка невтомно клопочеться на кухні кожного разу, коли волонтери їдуть до наших козаків. Буває що й до пізньої ночі. Донати вже стали традицією в цій родині. Але обов’язковою умовою є те, щоб хлопці були порядні і звітували.
Зараз, на жаль, у чоловіка погіршився зір і цією справою він більше не займається. Натомість став донором: кров чи плазма завжди потрібні для поранених Героїв.
- Не буває чужих дітей. Ми тримаємось на вірі в Бога. Нещодавно побачила збір в фейсбуці. Збирали на шини хлопцям із Гельмязівщини. Серце мимоволі стислося. Згадала, як мого Пашу там лікували на початку війни. Зовсім незнайомий чоловік поїхав, купив і привіз ліки. Як я можу не віддячити хоч чимось? Хтось зробив добро моїй дитині – а ми повернемо, чим зможемо. Добро завжди має повертатися.
Сімейний фотоархів ТимошенківФото: Золотоноша.City
Пані Наталія обережно, зі сльозами на очах, показує фото сина, альбоми, речі, які він робив своїми руками. Скільки всього було здобуто і як багато навіки втрачено…
Минулого року в нашому місті перебували на ротації бійці із Чернігівщини. Зовсім незнайомі. Наталі Григорівні зателефонували з проханням допомогти розмістити 22 наших військових. Питання про те, відмовить жінка чи ні, навіть не стояло. Бідкалась тільки, що всі в хаті не помістяться. Але добрі сусіди забрали до себе всіх, кому не вистачило місця. Хлопцям так сподобалось у Тимошенків на гостині, що підтримують зв’язок і досі. Говорять, що тут було, як у справжньому військовому штабі. Парасолька на вулиці захисного кольору і домашня атмосфера.
- Як я могла відмовити? То ж чиїсь діти. Нагадали мені моїх дітей. Хлопці були дуже чемні, виховані, не боялись ні на секунду залишати їх самих вдома. Знала, що буде порядок. Мого другого сина звуть Рома. Завжди, коли поверталася додому, заходила в будинок і гукала: «Рома-а-а, я вдома». І одного з військових, які у нас проживали звали Рома. Так от він мені нагадав той час. Теж приходила, стукала в кімнату так само: «Рома-а-а, я вдома». Без стуку навіть ніколи не намагалась зайти до хлопців. Завжди чекала дозволу.
Чужих дітей не буває — усі вони наші! Цей вислів сьогодні має надважливе значення.
От і ми живемо пам’яттю про сина і намагаємось зробити все, щоб якнайбільше наших Героїв залишилися живими. Бо нікому не побажаєш кожного дня горіти від невимовного болю втрати… Хай всі вони повернуться додому здоровими і з Перемогою!
Колектив газети проводив збір на дрони для золотонісця Юри Бурдоноса. Серед сотень прізвищ у вічі кинулося знайоме – Наталія Тимошенко. Це мама Паші. Час зупинився і в голові крутилася ще кілька днів тільки одна думка: «Кажуть, втомилися від війни. А вони? Не втомилися?» Другий збір - для Василя Грекала. І знову донат із скромної пенсії від Тимошенків.
За жорстоким сценарієм долі ці люди втратили на війні найдорожче – сина. Але не здаються і вперто продовжують робити все для того, щоб вберегти як найбільше чужих-своїх дітей.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
