Раніше кожна заможна сім’я вважала за необхідність привити дитині любов до музики. Нащадок обов’язково мав опанувати гру на музичному інструменті. Музика розвиває, тренує пам'ять та стимулює мозок. Музика – це красиво, вона виховує естетичний смак. Музика вражає своєю складністю і багатогранністю.
Бути музикантом не легко. До цього треба мати дрібку таланту і тонну наполегливості. А ще бути працелюбним титаном. Як Максим Сімонов.
Принциповий, амбітний, зі своїми чітко вибудуваними рамками, загартований відмовами і з виразним баченням мети - 37-річний музикант викладач у Золотоніській школі мистецтв. Він вчить дітей грі на гітарі.
Максим не бачить з дитинства. Проте, на сімейній нараді батьки вирішили віддати хлопчика у звичайну школу. І не прорахувалися.
- Це було вірне рішення на 100%, - погоджується з вибором рідних чоловік. – Було по-різному. Але там я пройшов хорошу школу життя.
Хлопець закінчив золотоніську школу №5. З дитинства слухав багато музики. Відвідувати уроки гри на музінструменті почав з 4 класу, вивчав гру на акордеоні. Його наставником був Борис Болгов. За словами Максима, музичну школу хотів кидати тричі:
- У нас дома було дуже багато вінілових платівок. І коли мене запитали: чи хочу я грати на музичному інструменті, то я відповів, що звісно так. Тоді я хотів грати на гітарі. Мене відмовили, через побоювання, що я не зможу читати: тобто мозолі від струн не дадуть зчитувати текст пальцями у зошиті, - розтлумачив детально. Але як виявилося пізніше, хлопець зчитує написане верхньою фалангою пальців – самою пучкою. Тому грі на гітарі це не заважало б. Проте життя пізніше розставило все на свої місця. - Я не жалкую про акордеон, це дало мені можливість розвинути свій слух.
Музичну школу хлопець відвідував шість років. Ще чотири - Черкаське музичне училище. Потім тричі намагався вступити до вищого музичного закладу. На четвертий рік Максиму все ж вдалося довести, що він зможе. Хлопець почав навчатися у Дніпровській академії музики за спеціальністю «акордеоніст».
- На четвертому курсі я отримав травму лівого плеча (ліва рука є основною при грі на акордеоні). Мені зробили операцію і пів року я взагалі не міг грати. Тоді зрозумів, що в повній мірі на акордеоні займатися не можу. У мене так завжди: або все, або нічого. Або займатися по-людськи по шість годин на день або краще не братися.
Тоді Максим звернувся до викладача і сказав, що не може закінчити навчання. Викладач запропонував завершити музичну освіту на іншому інструменті: «Обери контрабас, ти ж так любиш джаз!» А він його і справді не просто любив, а жив ним! Ця зміна в житті стала доленосною. Саме контрабас зумовив зустріч музиканта із майбутньою дружиною Людмилою.
- Я прийшов у клас контрабасу. Викладач відразу мене попередив: «У тебе не вийде. Крапка». Це було не дивно, мені завжди так кажуть. І це мене заводить, провокує довести протилежне, - згадує Максим студентське життя. - Головною бідою для мене на контрабасі була точка ведення смичка. Смичок потрібно вести по струнах в одній точці: не вище і не нижче. Це пов’язано з м’язами руки, повинна працювати вся конструкція у комплексі. Викладачі зі мною відмовилися займатися, сказали: «Як хочеш так і роби!». Але в мене були дуже класні друзі – одногрупники й однокурсники. О пів на шосту ранку ми їхали в академію і поки нікого не було займалися, я вчився виставляли смичок інтуїтивно. У якийсь день зайшла моя майбутня дружина – студентка, яка грала на контрабасі, її попросили зі мною позайматися. З того дня гра на контрабасі почала налагоджуватися. Людмила змогла правильно пояснити що, до чого та як. З кожним днем виходило все краще і я почав грати джаз!
Максим став тим студентом для Людмили, на якому музикантка відточувала знання з педагогічної практики. Два роки занять по чотири години в день дали плідний результат. Паралельно з опановуванням контрабасу Максим довчав програму акордеона, щоб здати екзамен і отримати документ. П’ятий курс музикант вже закінчував, виключно граючи на контрабасі. І на державному іспиті показав достойний результат. Наразі Максим уже 12 років не розлучається з улюбленим інструментом.
Ази Максиму показав викладач Золотоніської Школи мистецтв Юрій Груша. Тож, свого часу наполегливий музикант втілив у життя ще одну свою мрію – навчився грі на гітарі.
Після завершення музичної академії золотонісець влаштувався у музичну школу в Дніпрі, викладав уроки гри на гітарі. Через рік, у 2015-му, у зв’язку з подіями в Україні, після семи років життя у Дніпрі молоді вирішили повернутися до Золотоноші. Тут чоловік влаштувався викладачем гітари у місцеву Школу мистецтв. Майже дев’ять років він вчить золотоніських дітей. У цьому році його клас налічує 17 учнів.
Проте лише вчителюванням чоловік не обмежив свою творчу натуру. Максим керує дитячим ансамблем у музичній школі. У минулому році колектив виборов перше місце в обласному конкурсі. Грає в складі шкільного інструментального ансамблю «Лад».
- Тема гуртів мене цікавила завжди. У мене в Дніпрі був гурт. Потім дует «Акобас». Цієї осені з’явився дует з дружиною «Face to face». Ще в мене є ансамбль в Черкасах «Zolche jazz quartet». Я його сам зібрав, він на половину із золотонісців, половина обласних колег. У складі я граю на контрабасі, Юрій Бобишкін відповідає за кларнет і флейту, Євген Галаган – на барабанах, Владислав Гречихин - гітарист. Квартету три роки, граємо джазову музику в Арт-паб UKRитті у Черкасах.Не висипаюсь, але все встигаю.
Люблю грати музику. Щодо конкурсів – це не моє. Я амбітна людина, знаю, що я класний музикант і мені не потрібно нічого нікому доводити, мені важливіше грати. У якийсь момент вирішив спробувати створити мелодію. Перша композиція «написалася» під гітару. Брав акорди, а мелодію собі наспівував. Записував цікаве співвідношення акордів. Все спонтанно дуже, це не потік. Написав близько шести композицій: є балада, є босанова, пару вальсів… Мої композиції виконували на концерті.
Крім цього Максим пропонує уроки гри онлайн. Каже, щоб поліпшити зарплатню. Це виняткові, рідкісні заняття для нашого регіону. У Золотоноші Максим єдиний, хто грає на джазовому контрабасі. А в Черкаській області таких музикантів лише двоє.
- Це ще один спосіб заробити. Я пропоную репетиторство гри на бас-гітарі і джазовому контрабасі. Як правило, джазові музиканти, які грають на контрабасі чи гітарі, вони самоучки. Їм можуть поставити руки, пояснити, як тримати правильно пальці, а щоб музика лилася – це відшліфовують самі. А я, маючи викладацький досвід і вищу освіту, можу це розказати детально й поетапно, структурувавши для розуміння.
Максим професійно грає на контрабасі, гітарі (рівень музичної школи), володіє бас-гітарою, а от акордеон не бере в руки з часів академії.
- Найважче в житті музиканта – це довести важливість своєї професії, що вона нелегка, дається кропітким трудом і вона потрібна. Всі професії з мистецтвом чомусь ціняться найменше, - говорить музикант. І додає: - У важкі моменти я собі завжди кажу: «Ти повинен зробити все, що ти можеш. Щоб потім, коли ти вже не зможеш нічого зробити, не згадувати, а от тоді я міг і не зробив!» Все треба робити на максимум і не втрачати жодної можливості. Треба розуміти, що час іде, роки минають і для свого розвитку треба використовувати будь-яку можливість. У моєму випадку розвиток – це вдосконалення майстерності.
Чоловік має Диплом Черкаського міжнародного джазового фестивалю і Гран-прі з міжнародного конкурсу за композицію, яку грали разом з дружиною в дуеті «Face to Face».
Нині Максим щасливий чоловік, батько двох синів. Його дружина – викладач у школі мистецтв. Прищеплює дітям любов до скрипки та віолончелі. Музика огортає сім’ю щодня. Окрім неділі. Цей день Максим повністю присвячує рідним.
У майбутньому музикант хотів би розширити концертну діяльність. Музика ним рухає і надихає. Для нього гра - це не тяжка рутина, а задоволення. У свої 37 має чималий багаж знань і досвіду, проте цього амбітному музиканту замало.
- Життя – це рух вперед, я не можу бути цілком задоволеним тим, що є. Адже це означатиме кінець, - дивується Максим питанню чи всього досяг у свої роки. Каже, що планів ще багато, проте про них не говорить. Щоб збулися.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
