Андрій народився в Золотоноші в буремні 90-ті роки, рано втратив батьків та потрапив до дитячого будинку разом з маленьким братом. Про ці часи наш герой згадувати не дуже любить, але погоджується, що саме дитинство навчило його завжди стояти за себе та за «своє» і назавжди загартувало його залізний характер. Завжди мав багато друзів…красивий, «рукастий» юнак. Закінчив Золотоніський професійний ліцей за спеціальністю «кухар - кондитер», але ніколи за нею не працював.
- Друг «підтягнув» до себе на роботу в Київ. І так я від кухаря дійшов до будівельника. Почав будувати життя, заробляти, але …
Війна змінила все. Влітку 2022 року отримав повістку.
- Пішов не задумуючись. Ну, по-перше, вибору нема (сміється). А якщо серйозно, то ну як не йти? Я не звик ховатись від проблем. Війна у мене вдома. На нас напали. І треба захищатися. Я ж чоловік.
- Перше, що пам’ятаю, як тільки заїхали в зону бойових дій – це запах пороху. От ніколи такого не відчував. Такий стійкий. Здається, що за майже десять років війни вся тутешня земля просякла цим запахом. І така різка зміна вразила найбільше. Було свіже повітря, а тільки заїхали на Донеччину - моментально їдкий запах пороху і літає все над тобою. В мене аж душа з тіла вискочила, – пригадує хлопець.
Перші бої були поблизу Червоної Гори біля Соледару. Як каже сам Герой – «з корабля - на бал».
В саме пекло. Тоді там було дуже гаряче. Як біля Бахмуту, так і під Соледаром хлопці мали вигризати в набагато чисельнішої та краще оснащеної армії кожен сантиметр української землі. Під час одного з таких боїв отримав поранення в ногу. Після лікування і нетривалої відпустки знову повернувся на фронт.
- Довго не міг викинути з голови випадок, коли йшли вдвох з побратимом, і неочікувано почався обстріл. Обернувся, а на дереві вже тільки ноги висять… А ви кажете, що всі втомились від війни. Втомились. Але втома у нас різна. Мотивації з кожним днем все менше. Особливо, коли дивишся, що твориться в державі…
Під час однієї з відпусток в Житомирському кафе зустрів своє кохання. Синьооку дівчину Катю, яка моментально вкрала серце Андрія своїм поглядом і по-дитячому щирою посмішкою. З тих пір закохані не розлучаються. Вона за ним, а він за нею, як дві половинки одного цілого.
- Всім зараз тяжко. Це війна. Жорстока війна. Ми багато втрачаємо щодня, але є і речі, завдяки яким ми маємо триматись. Це кохання, родина, друзі. Ніхто не знає, що буде завтра. Треба цінувати сьогодення, – говорить герой.
Але мова йде зовсім не про ті цінності, які останнім часом вирують в соцмережах. Буковель, туси, дорогі речі… Поки хтось проживає, можливо, свій «останній день» тусуючи в клубі, хтось віддає своє життя.
- Всім, хто в тилу, хотів би сказати: ворог сильний і не полишає надій захопити нас і зламати все, що ми так довго виборюємо ціною власних життів. Тому навчіться нарешті розставляти пріоритети! І зрозумійте: або вони нас або ми їх. Іншого не дано. Тому всі повинні працювати на перемогу!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
