Ярик, як називає хлопця його мама, навчався у першій школі. Закінчив 9 класів й вступив до Золотоніського фахового коледжу ветеринарної медицини. Провчившись два роки, зрозумів - це не його. І пішов працювати… кухарем у Києві. Спочатку «крутив суші», а згодом доріс до шеф-кухаря столичного ресторану.
У день повномасштабного вторгнення, як і більшість, чоловік не відразу зрозумів, що відбувається.
- Телефонував друзям. Йому запропонували готувати військовим в одному з навчальних закладів Києва. Спочатку для всіх був шок. Він скидав фото, зідзвонювалися щодня. Хлопці три місяці волонтерили. Було дуже важко. Потім їх перевели на інше місце. Там вже набрали додатковий персонал для допомоги, - згадує мама захисника Людмила Моторна.
З січня 26-річний Ярослав під Бахмутом: молодший сержант, начальник їдальні «Азова». Коли сину видали форму, він скинув фото мамі й підписав: «Мені пасує?»
- Я плакала. Лягаєш спати і встаєш з молитвами. Каже мені: «Якщо треба, я й сьогодні готовий на передову!», - зітхає жінка. Додому хлопця відпустили через 4 місяці. Він не добув відпустку і поїхав раніше, бо комусь терміново потрібно було залишити розташування частини.
Ярослав – харизматичний і веселий. Все сприймає через призму позитиву. А ще має цікаве хобі – чоловік обожнює дивитися мультфільми. Звідси й позивний – «Мультик». Про його характер говорять татуювання захисника. Одна рука «забита» персонажами з мультфільмів, інша – полінезійськими татуюваннями.
- Просто дуже сильно люблю мультики. Я краще перегляну якийсь мультфільм, ніж топовий фільм. Першим в рейтингу улюблених можна назвати «Час пригод», потім – «Розчарування», ще «Дивовижний світ Гамбола», - ділиться про себе чоловік. У нього на руці набито 12 персонажів з мультфільмів. Окрім згаданих ще є Вінні Пух, Чебурашка і Спанч Боб. На грудях – сова. На нозі – кольорові дівчина і пугач.
- Коли набивав татуювання сови, працював у нічну зміну. Мені вночі легше працювати. Ну в принципі і зараз так само. Мене легко підняти серед ночі, я швидко орієнтуюсь, - сміється чоловік.
Таїнство Хрещення – виважене свідоме рішення
- Коли Ярослав був зовсім маленьким, ми розлучилися з його біологічним батьком. Тоді було важко і… не до хрестин. Коли підріс, кажу: «Давай похрестимося!» Він – ні! Чекали доки сам схоче. А тут, розмовляли перед відпусткою, кажу: «Ярік, ну ти там (на війні), і досі не охрестився..» А він приїжджає і каже: «Я готовий, давайте!». Все організували буквально за добу, - розповідає мама.
За словами Ярослава, українську церкву з військовим капеланом підказала тепер вже хрещена Леся.
- У першу чергу про моє хрещення почали хвилюватись батьки. Треба було якось це все узаконити. Вирішив зробити це під час відпустки. Хрещеною обрали подругу мами, а хрещеним хотів взяти когось зі свого боку. Вирішив побратима «Цербера», з яким майже разом прийшли добровольцями і досі підтримуємо дружні стосунки. Телефоную йому зранку, кажу: «Що ти там?» Він: «Нічого, відпочиваю…»
- Є справа важлива… Будеш хрещеним?
- «Звісно буду!», - каже, трохи шокований…
Обряд хрещення відбувся у вузькому колі – окрім хрещених, батьки, чоловік хрещеної і кохана хлопця. Як годиться, хрестик та ікони подарували хрещені.
- Я хвилювався весь час, була внутрішня тривога. Чи потрібно це все? А потім відлягло, знав, що я цього точно хочу, - розповідає Ярослав. - Найцікавіше було те, що ніхто не знав як хрестити дорослого чоловіка. Навіть священник не знав з чого почати. І паніматка каже: «У нас були маленькі, але таких дорослих ні разу не хрестили!». У результаті мене не купали. Я був босим, зверху на мене накинули крижму – білий плед. Я просто вмочив руки у свячену воду. Ще священник мені затилок намочив, читав молитви й мазав маслом. На цьому півгодинний обряд завершився.
За словами Людмили Моторної, на війні син змінився, став серйознішим та відповідальнішим, дивиться на світ «дорослими» очима. Можливо через це й прийняв рішення охреститися.
- Раніше мені було достатньо того, що я просто вірив у Бога. Тоді почав носити хрестик. Охрещення - це більше формальність. Якщо людина вірує, то їй в принципі нічого носити не потрібно. Можливо, так і своїх дітей не буду хрестити маленькими. Віра – це те, що людина має сама вибрати і чому слідувати протягом життя. Це має бути свідомий вибір. Зараз я дійсно розумію, що ця віра для мене. Я вірю в це.
***
