Автівок багато не буває. Скільки б їх не приганяли волонтери військовикам, їх однак не вистачає: це дорога матеріальна поміч, яка перетворюється у купу заліза, після ворожого обстрілу. Це знають вояки, це усвідомлюють і волонтери. Тому не втомлюються залучати закордонні зв’язки для отримання автівок. А вже тут, у Золотоноші, працює конвеєр підприємців: одні перевіряють і за потреби ремонтують та усувають несправності, інші – фарбують, ще одні – відгонять авто на фронт.
12 листопада – черговий вояж на Схід. Дорога видалася важкою: не фізично (до цього вже звикли), а морально. Саме цього дня попрощалися із Сергієм Чмиром – захисником, до побратимів якого й організували вояж. Душа боліла і плакала, а розум гнав у путь. Пасажирський мінібус табору «Максимум» та вантажний бус «Мерседес» з причіпом набили усім необхідним – тим, що просило у заявках керівництво підрозділів, а на гостинець від себе – домашні смаколики. За кермом пасажирського – незмінний волонтер-переселенець Сергій Погорєлов. У «Мерсі» - волонтер Сергій Кузнєцов та народний депутат Віталій Войцехівський. Серед проводжаючих – підприємець Олександр Гребенюк та софіївські дівчата-кухарки, які щодня готують обіди для військових.
- Буває до 200 військових за день годуємо, - розповідають. – Уже майже 2 роки, з першого дня великої війни. Такого, щоб не вистачило борщу чи каші, - у нас не буває. Бачимо, що лишається на десяток порцій. Швиденько ставимо каструлю і варимо по-новій. Продуктів вистачає. М’ясом Тернова знову допомогла.
Вони привезли випічку для фронтовиків і вже поспішають на свій нелегкий пост, бо багато часу не мають.
Вантажимося. Під’їхали рідні вояків. Забираємо їхню іменну передачу. Коробки – під стелю. У Черкасах на крутих поворотах вони таки не втримаються, і Тетяні Даньковій доведеться заново їх утрамбовувати. Вона їде до свого чоловіка Віктора. Це вона після злощасного 23 жовтня оголосила збір на ретранслятори для нашого батальйону ТрО.
-За 2 з половиною доби люди скинули 550 тисяч гривень, - розповідає. – Найбільше боялася, щоб не кинули постачальники: усі просили попередньо аванс. Це великий ризик. Гроші ж людські, кожен виділяв скільки міг. Але добре, що не підвели.
Інша попутниця - Вікторія Литовченко. У неї на фронті брат. Це для одного з батальйонів окремої механізованої бригади – зелений «Мерседес».
-Коли Андрій сказав, що авто їм потрібне як повітря, - пригадує Віка. – Я зразу ж до Віталія Войцехівського: «Поможіть, або скажіть, хто поможе!» Він набрав Олексія Васильченка із Піщаного і каже: «Буде авто!» Але ж брат мені не повірив зразу.
Мабуть, не повірили й побратими. І не вірили до останнього. Їх видавали здивовані очі, які обдивлялися свіжопофарбоване авто, та руки, що обмацували залізо, панель, фари.
- Да, Андрій, оце в тебе сестра!
Ключі та документи командиру вручив Віталій Войцехівський у Покровську , на світанку 13 листопада. Холодний вітряний ранок, але хлопці нас чекають з нетерпінням. Попри 5.45 ранку.
-Хай їздить, хай возить! І щоб на цьому «Мерсі» повернулися додому з Перемогою! – прощаємося з єдиною умовою.
Приємні несподівані знайомства
Розвиднилося. Чекаємо годину, другу, третю. Важлива зустріч із комбатом – перше знайомство після призначення та документальна передача цінностей: шоломи та додаткові акумуляторні станції EcoFlow для роти вогневої підтримки, дрон з тепловізором, додаткові акумулятори для дрону та зарядні станції від Золотоніської громади та ретранслятор, антенні щогли, акумуляторні батареї для рацій, зарядна станція, прилад нічного бачення, кріплення для приладу, гума на авто, планшети, монітор - придбані на донати золотонісців.
Близько 9-ої ранку приїхав комбат із капеланом. Молоді хлопці. Потім заїхали ще 2 пікапи. З одного вийшла дівчина років 23-х. Красива. Тендітна. Підтягнута. У камуфляжі. Посміхається. Защеміло серце. Ну хіба такій дитині тут місце? Знайомимося. Люба Лосіцька. Вона з вересня 22-го на фронті. Начальник медичної частини. Назустріч поспішає Славік Стасенко. Обіймає як давню знайому. Там, за 490 кілометрів, усі, хто із Золотоноші, - рідні і близькі. Приїхав Максим Данчишен. З Віктором Даньком та його побратимом ми вже встигли познайомитися. Хлопці розбирають замовлення, в останню чергу – золотоніські смаколики. Ще кілька хвилин – і за кермо, бо треба розвести передачі по ротах, налаштувати обладнання.
Вареники – відрами, пиріжки – ящиками: передачі з тилу
- Ви обов’язково напишіть про наших людей, які відгукнулися і напекли-наварили стільки домашнього, - просить Сергій Кузнєцов. – Нам довелося пів дня звозити коробки і пакети у міську раду.
Господині з Кединої Гори (Лариса Строкань) наварили вареників з різними начинками. Пиріжки, рогалики, цукерки, чай, каву, пряники, окопні свічки та ще багато різного краму зібрали на кварталах - №2 (голова кварткому Олексій Старокожка-Харченко), №8 (Любов Артеменко), №10 (Тетяна Хакало), №14 (Інна Потилко), №16 (Людмила Беспалько та Людмила Юрко), №17 – (Наталія Паєвська), №19 (Валерія Левченко), №22 (Вікторія Мірошніченко), №23 (Ганна Печонова), №4 (Ніна Горбик), доєдналися - мешканка вулиці Вільхівська Ірина Луценко, гімназійна родина (директорка Валентина Боченкова), колектив ветеринарного коледжу (дир. Іван Жало), Лариса Головань. Церква «Відродження» передала хлопцям коробку теплих шкарпеток. Поїздка відбулася за підтримки Олексія Васильченка, ПП Володимир Міхновський, Олександр Каграманов, Сергій Карпич, Сергій Мєшков, ТОВ ПІІ "ЕКОНІЯ", ЗМЗ, ГО "МАКСИМУМ", ГО НВР Холодний Яр та Стас Піскун, церква "Відродження" .
Дорога додому – за днини. Можна роздивитися довкола і відволіктися від думок, що роєм обсідають голову.
Під Олександрією ще стоять поля немолоченої кукурудзи. Стебло почорніло. Листя від вітрів обшморгалося. «У нашого Васильченка вона б не стояла. Середина листопада!» - мовить хтось у салоні. Олександрівка. Обабіч дороги – поодинокі авто. Грибники. Ближче до Черкас – пожвавлена траса. Люди поспішають з роботи. У Золотоноші скрізь людно: на вулицях, у магазинах, безліч авто…
У кожного свої пріоритети в житті. Згадую індійську притчу про віник. «Якщо ви будете згуртованими, ніхто й ніколи вас не переломить. А окремо вас так само легко перемогти, як і ці нечисленні соломинки», - закликав до єдності мудрий батько трьох своїх синів.
***
